Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання 📚 - Українською

Читати книгу - "Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання" автора Луїджі Піранделло. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 124 125 126 ... 132
Перейти на сторінку:
Письмі говориться: народжуватимеш у муках. Хіба ж це неповага до Бога — вивчати мудрість його призначень? Бідолашна донна Мімма у темноті своїй вдовольнилася Божою волею, не зазіхаючи ні на що інше. А ця, бач, і Бога шанує, і пояснює на додачу, як саме Господь ізвелів та заповів нам нести хрест материнства.

Діти й собі, слухаючи, як інший голосок трохи інакше розповідає їм давню казку про подорожі до Палермо місячними ночами у кареті з слонової кістки, запряженій білими кіньми, роззявляють роти, бо цю оповідь їм ніби прочитали з книжки казок, і фея з тієї казки — ось, перед ними, до неї можна навіть доторкнутися, отже, фея насправді існує, і є карета, яка місячної ночі привозить їм з Палермо менших братиків і сестричок. Вони дивляться на ту фею у захваті й кажуть:

— Ні, донна Мімма погана! Нам вона більш не потрібна!

А ще гірше те, що донна Мімма не потрібна вже й їхнім мамам, простим жінкам, бо поводилася з ними так собі, без церемоній. Ніби вони не мали права й покричати від болю! І частенько, якщо діло було затяжне, могла кинути їх напризволяще й побігти до якоїсь заможнішої синьйори, теж у тяжі… А ця дівчина — золото, гарна і з лиця, і душею, а що вже привітна, що терпелива! І ставиться до всіх однаково. Як котрась із заможніших синьйор велить покликати її негайно, то відповість чемно, проте рішуче: негайно, мовляв, не прийде, бо не може кинути бідолашну породіллю, і скільки разів уже так було! Не кажучи про інше: дівча, яке само не спізнало ще цього болю, вміє і втамувати його, і так мило поспівчувати жінкам — всім синьйорам і простим селянкам однаково! І гляньте, де й ділися її капелюшик, оті витребеньки й міська пиха — ходить, як усі, в шалику й хустці, і як же їй те вбрання до лиця, просто диво!

А донна Мімма?.. Що? Приїхала в капелюшку? Еге ж, мерщій погляньте на неї! Щойно з Палермо і в капелюші, такому величезному, — свята мадонно! — наче та ярмаркова мавпа, що витанцьовує під губну гармонію. Люди так і повисипали на вулицю, дітлахи бігли за нею аж додому, мов за перерядженою, брязкаючи у черепки.

— Не може бути! Справді, в капелюші?

Ой таки справді! Капелюш! А що? Хіба не вивчилась вона в університеті на диплом — такий, як у тієї, з П’ємонта? Два роки гризла науку… ще й яку! Геть посивіла — а до від’їзду в Палермо волосся ж у неї було чорне. Так вивчилася, що хай тепер пан доктор і не пробує з нею сперечатися, вона йому покаже, де раки зимують, їй тепер не затулиш рота турецькою тарабарщиною, вона сама кому хочеш зуби заговорить не згірш од турка!

Капелюшок? Ну й дурноверхі оті селюки! Хіба вона не заслужила права носити його після двох років університетської науки? Всі, хто там із нею вчився, носили такі капелюшки, отож і вона, куди дінешся!

Професія акум… ні, акуш… шера… акушерки тепер мало чим відрізняється від лікарської. Робиш усе те саме — майже. А лікарі хіба не ходять у капелюхах? Хіба ж вона дарма їздила в Палермо, дарма вчилася два роки в університеті? Задля чого їй цей диплом, як не задля того, щоб зрівнятися в усьому — знаннях і становищі, — з цією п’ємонткою, котра хизується дипломом Туринського університету?..

Донна Мімма вражена, вона аж міниться на обличчі, дізнавшись, що та, з П’ємонта, більше не носить капелюшка, а ходить у хустці й шалику. Он воно що! Вона зняла свого капелюшика? Ходить у «манто» і блакитній хустці? А що робить? Що розповідає? Що дітей купують у Палермо? Привозять у кареті? Ну й негідниця! Ну й підступна! То вона позбавляє її шматка хліба? Видирає з рота? Напасниця! Втерлась у довіру до цих сільських бовдурів! Ганьба! Ганьба! А люди… Як? Вони раді такій підміні? Вони замирилися з кралею, для якої нема нічого святого? Але якщо вже цій безсоромній випало перебрати на себе роль баби-повитухи в їхньому містечку і робити все те, що тридцять п’ять років робила вона, донна Мімма, то навіщо було силувати її їхати до Палермо і вчитися два роки в університеті? Лише для того, щоб виграти час і позбавити її місця? Видерти в неї з рота кусень хліба? Ач, перебралася в її одяг, розповідає баєчки, як розповідала раніше вона! Вбивця без сорому й честі! Самозванка й погань! Та що ж це таке… о Господи… що діється?..

Кров ударила донні Міммі в голову, вона плаче від образи, ламає руки, забувши зняти свого величезного капелюшка, тупає ногою, капелюшок з’їжджає набакир, і ось уже з її вуст уперше зривається сороміцьке слово; ні, вона не скине тепер свого капелюшка, не скине з принципу! Та краля його скинула, а вона, донна Мімма, тепер носитиме! Диплом у неї є, в Палермо вона була, два роки згаяла на цю науку, і тепер буде тут не кумасею, не бабою-пупорізкою, а акушеркою з дипломом поважного університету Палермо!

Бідолашна донна Мімма, вона вимовляє слово «акушерка» так люто, бігаючи туди-сюди по хаті, де всі речі ніби дивляться на неї злякано: вони ж бо чекали, що по двох роках розлуки їх радісно привітає і приголубить господиня. Донна Мімма їх не помічає, вона кричить, що хотіла б глянути в очі тій… (ще одне сороміцьке слово), подивитись, чи стане їй нахабства розводитись при ній про карети з слонової кістки й про те, як купують дітей, і зопалу вирішує, не відпочивши з дороги й хвилини, обійти всіх сусідок і подивитися, чи стане їм невдячності відвернутися від неї заради цієї приблуди!

Вона виходить з дому, але вже дорогою на неї чекає несподіванка — насмішки односельців, вихватки зухвалих і невдячних дітлахів, які вже забули, хто їх приймав, хто допомагав їхнім матерям привести їх на світ Божий.

— Щенята! Гадюченята! Сучі діти!

В неї летять шкаралупа й каміння, влучають у капелюшок, малі шибеники лають її образливими словами й скачуть довкола.

— Донна Мімма! Ой, ви тільки погляньте! — вигукують синьйори, зупиняючись подивитися на ту виставу, безглузду й жалюгідну, бо донна Мімма у своєму великому капелюші, збитому набакир, з почервонілими від люті й сліз очима, — то гіркий і глибокий докір їм, жінкам, бо виходить, що це вони змусили донну Мімму проти її волі вчитись у Палермо, через них вона повернулася звідти в чудернацькому капелюшку

1 ... 124 125 126 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання"