Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

надміру сонячного світла, а шкіра його аж побіліла від голови до п’ят. Я не хочу осквернити свою оселю їхньою присутністю, тож сам виходжу на дорогу. Мати волає: «Не чіпайте мого хлопчика, не чіпайте мого хлопчика!» Але я не маю чого їй сказати. Натомість я хочу, щоб її виблядок зрозумів, що він заслужив і як заплатить. Рік, проведений у шафі, загальмував його ріст. Він — самі кістки та шкіра, і зиркає на мене поглядом вертким, як у ящірки, а потім ховає очі в землю. І це нещастя кличуть Леґґо Віст? Я розглядаю його сітчасту майку й обрізані аж під сраку джинсові шорти, бачу коросту на його правому плечі. Леґґо Віст знову дивиться на мене; я вбираю його всього, потім стискаю кулак — і різко б’ю по обличчю його матір.

Вона відсахується, він репетує. Я хапаю її спереду за сукню, щоб вона не відхилялася надто далеко, а потім знову луплю її прямо в лице: раз, два, три. Її губа лопається, як помідор, а ноги підкошуються, і я даю їй опуститися на дорогу. Я складаю пальці докупи і починаю хлистати її по щоках: спочатку по правій, потім по лівій, потім знову по правій, по лівій. Леґґо Віст волає до матері, і тоді я вказую пальцем — і мій помічник руків’ям волини лупить його по яйцях. Сходяться люди. Хай дивляться. Хай запам’ятають, як Папа Ло наводить дисципліну. Я знову роздаю їй ляпаси — по лівій, по правій, по лівій. Баба кричить: «Папо, прояви милосердя!», і тоді я цю суку відпускаю, підходжу до свого помічника і беру в нього волину. А потім знову йду прямо до тієї баби, підставляю їй цівку до лоба й кажу: «Милосердя хочеш? Що ж, хер тобі в сраку, я покажу тобі милосердя. Покажу милосердя — ціною покари». Баба перелякано відсахується від мене. Я підходжу до неї і двічі копаю ногою. Потім хапаю за руку й тягну на спині всю дорогу аж до самого її двору, а натовп суне за нами. Той гівнюк кричить і голосить над матір’ю. Вона не ворушиться, і я наказую якійсь жінці принести відро води. Та зникає і швидко повертається. Я виливаю воду бабі на голову, вона трясе головою, кашляє, а тоді знову береться завивати. Я хапаю її за волосся і піднімаю голову — щоб вона бачила моє обличчя.

— Маєш півгодини, щоб ’відси піти, ясно? І щоб я ніколи тебе більше не бачив і не чув, щоб і запаху твого тут не було, ясно? Побачу — вб’ю тебе, і брата твого, і матір, і батька, і решту твоїх дітей, ясно? Тридцять хвилин — і геть з моєї території, а ні, то змушу тебе дивитися, як здихає твій виблядок.

Потім я повертаюся до юрми роззяв:

— А ви слухайте. Якщо хтось із вас їй бодай чимось поможе, бодай заговорить з цієї сукою — побачите, як швидко я пошлю вас разом з вашим барахлом слідом.

Того дристуна я саджаю в камеру разом з іншими, хто стріляв у Співака. Один з них уже геть з глузду з’їхав, балакає сам до себе, пудить у штани і каже, що в його голові звучить радіо, яке не вірить, що він помер. Він не вгаває день і ніч, а вранці розказує, що голий дапі в синьому полум’ї акулячими зубами всю ніч пожирав його плоть і затуляв рота, щоб він не міг кричати. А коли нажерся, то роззявив рота й облизав йому лице своєю слиною, густою, як желе. Я йому ка’у: «Вилупку, ти хоча б тямиш, через що твоє життя от-от урветься?» А він ті’ки: «Джа живий, Джа живий, Джа живий».

О третій дня я ка’у людям винести з будинку його матері весь мотлох і спалити прям’ серед вулиці. Леґґо Біст у камері голосить, і молить, і виє, розказуючи при цьому, що йо’о найняв Джосі Вейлз, а білий, який учив їх стріляти, був із ЦРУ. Той цереушник носить коричневі штани і темні окуляри, навіть уночі, і тренуватися він водить людей на узгір’ї в Сент-Мері, — «це має бути Сент-Мері, бо ми йдемо на схід і вгору на пагорби, і він показує нам, як заряджати і наводити М16 і М9... Дуло рушниці має бути спрямоване в безпечному напрямку Зводимо затвор і відкриваємо курок, ні, відкриваєте затвор і зводите курок. Переводите рукоятку перезаряджання в переднє положення. Ставите у запобіжник — ні, ставите на запобіжник. Перевіряєте, чи порожній набійник. Вставляєте магазин, штовхаючи його вгору, поки заскочка його не зафіксує. Тиснете на нижню частину магазина, щоб переконатися, що він надійно зафіксований. Натискаєте зверху, щоб звести курок. Тиснете на досилач патрона, щоб переконатися, що курок зведений і замкнений... Чоловік з голосом Спіді Гонзалеса[334] показував нам, як поводитися із С-4, ясно? Мнеш її, як шматок замазки, ось так. Потім встромляєш у неї дріт, капсуль, з’єднуєш, закладаєш, відмотуєш довгий дріт, клацаєш — і бум, hombre. А що мені дають кокаїн і героїн, то я від нього хочу вбивати людей і трахати жінок, чоловіків, собак, — але від героїну не стоїть, навіть якщо так хочеться трахатися, що аж яйця зводить. Якоїсь ночі нас замикають у тісній кімнаті, і ми там впріваємо, бо, як він каже, „ви, йобані Ямайці, не маєте ні волі, ні душі, ні самовідданості, і ви — ніхто проти болівійців чи йобаних парагвайців, які за два йобані тижні навчаються значно краще, ніж ви, чорносракі, — за два роки“. А ямаєць, що прилетів на третьому тижні з Вілмінгтона з двома великими камуфляжними сумками, торкає білого за плече і каже: „Стій, партнере, давай, бра; легше, ми тут революцію робимо“, і відходить із Джосі та Спіді Гонзалесом, який говорить англійською ті’ки коли хоче показати, що й досі розлючений за Свинячу затоку Джосі з ним балакає іспанською. Еге ж, він може іспанською, я чув на власні вуха. Не вірте його словам, ми всі чули. І ось ми вже місяць як тренуємося, вдень і вночі, в солдатській формі, і якоїсь ночі Джосі заходить до кімнати і просто стріляє одному хлопцеві в голову, бо той відмовився підкорятися. Джосі зі Спіді Гонзалесом відходять і вдвох щось довго між собою перетирають. Коли вони перетерли, було вже за північ, і ми поїхали забрати з доку вантаж, повен нової зброї, зокрема й тої, Папо, що заразу тебе. Твої