Читати книгу - "Сонячний Птах"

нього – то були звуки шістьох тисяч людей, які готувалися до полювання. Шість тисяч воїнів легіону Гая й супровід царя. Не дивно, що табір заповнив усю долину по обох берегах невеличкої річки, яка стікала з пагорбів. За тридцять миль на північ лежала ледача зелена стрічка великої річки, що знемагала від спеки у своїй гарячій негостинній долині. Один із легіонів Ланнона уже розбив там табір, й уже кілька днів поспіль вони тривожили стада слонів, що паслися понад річкою. Вони нападали на них із лучниками, метальниками списів та бойовими слонами.

Роздратовані цими дрібними нападами стада мали покинути долину, вийшовши на стародавню дорогу через придолинні пагорби. Ланнон розбив табір по обидва боки від цього напеченого сонцем сліду, й розвідники з долини повідомили йому вчора увечері, що стада вже вирушили в путь. Вони збираються біля пагорбів і протягом кількох наступних днів виходять із долини, де їм постійно надокучають мисливці; йдуть вони довгими рядами, попереду старі самці, які виводять їх звідти.

Гай Бен-Амон думав про це, стоячи на вершині пагорба й чекаючи, коли сонце викотиться з-за обрію. Вбраний у легкий мисливський обладунок і дорожні сандалі, він стояв, зручно спершись на держак сокири з грифами. Блискуче лезо було заховане у м’який шкіряний футляр, щоб захистити ретельно нагострений край і тонке різьблення. Гаєві здавалося, що боги умисне так організували обставини, аби надати йому цю можливість.

Протягом двох тижнів, від тієї останньої ночі свята Родючості Землі, Гай присвячував весь вільний час обміркуванню своєї дилеми. Він просидів не одну годину над священними книгами, читаючи про те, як мають поводитися жерці та жриці, як мають вони ставитися до своїх обов’язків та до богів й одні до одних. Йому здавалося, що в своїх дослідженнях він знайшов виправдання для власної поведінки. Він не міг примусити себе називати її блюзнірською. Тепер він прийшов сюди, щоб розповісти богові, чому він так поводиться, й вислухати його вирок.

Сонце кинуло свій перший вогненний спис на вершину пагорба, й Гай заспівав подячну молитву, прикрашаючи її всіма елементами, які він мав у своєму розпорядженні. Потім він звернувся до Ваала зі своїм проханням. Воно містило діалектику, побудовану на понятті земної репрезентації, і зводилося до лінії міркувань такого порядку: мовляв, те, що вважається доброю поведінкою у стосунках між Ваалом і Астартою, може бути так само виправдане між їхніми земними представниками – хоча, звичайно, мова йшла про стосунки між жрицею і не будь-якою іншою особою, а саме верховним жерцем Ваала. Гай не приховував і вочевидь слабких пунктів своєї аргументації.

Наприкінець він сказав:

– Можливо, великий Ваале й небесна Астарто, я помилився у своїх міркуваннях. Можливо, я вчинив гріх. Якщо справді так сталося, то я смиренно зустріну ваш гнів і, хоч моє життя присвячене служінню та вірності своєму обов’язку, з готовністю прийму найсуворіше покарання.

Гай замовк, щоб справити більший ефект.

– Я вирушаю полювати на слона. Я присягаюся життям, що там, де битва буде найзапеклішою, там я буду. Де небезпека буде найсмертельнішою, там я буду. Якщо я вчинив гріх, то хай ці тварини вб’ють мене своїми іклами. Якщо не згрішив, тоді дозвольте мені жити й повернутися в обійми вашої жриці. Якщо ви подаруєте мені життя й кохання, то обіцяю вам, що моє служіння триватиме до кінця моїх днів, і жоден чоловік, жодна жінка ніколи не знатимуть, яку послугу ви мені надали. – Він знову помовчав значно довше, аніж говорив. – Ви, котрі кохали, пожалійте того, хто кохає теж.

Гай спустився з пагорба, дуже задоволений оборудкою, яку він уклав. Він надасть богам цілковиту свободу дій. Він не ухилятиметься сьогодні від убивства, й боги матимуть усі можливості продемонструвати свій гнів. Хай там як, а Гай повністю усвідомлював, що лише смерть може визволити його від обіймів Таніт. Смак цього плоду надто солодкий для нього, щоб він міг коли-небудь відмовитися від нього.

– Гаю, – крикнув Ланнон, коли той увійшов до табору. – Де ти пропадав? – Він був озброєний і нетерпляче ходив туди-сюди перед своїм наметом, а потім швидко підійшов до Гая. – День минає, – гукнув він. – Наші спостерігачі вже побачили з вершин пагорбів наближення стад.

Бойові слони були готові: високі башти прилаштовані на їхніх задах, погоничі сиділи в них на шиях. Мисливська компанія Ланнона зібралася біля його намету. Серед них Гай побачив деяких найуславленіших головних мисливців: Мурсила, з його червоним, п’яним обличчям, худого й похмурого Задала, Гую, знаменитого стрільця з лука, й крихітного жовтого Ксаї, чия слава як майстра вистежувати диких звірів безперервно зростала протягом кількох останніх років. Позад них, серед юрби рабів, височіла велетенська чорна постать Тимона. Гай усміхнувся йому, а тоді разом із Ланноном поквапився до стежки, якою наближалися слони.

Ланнон сказав йому:

– Ти будеш зі мною, Сонячний Пташе.

А Гай йому відповів:

– Це для мене велика честь, мій володарю.

Мурсил подав Гаю один зі слонових луків. Не так багато чоловіків могли натягти тятиву цієї могутньої зброї. Вирізані з твердих брусів дикого чорного дерева, вони мали в центрі товщину чоловічого зап’ястка, а тятиву для них виготовляли зі скручених кишок лева. Треба було мати сильні м’язи на руках і грудях, щоб натягти одну з п’ятифутових стріл із важкими сталевими наконечниками, підтримуваних у польоті перами диких гусей. Проте, якщо їх натягти до кінця й вистрелити, вони могли пролетіли сто кроків і зануритися по саме оперення в живу плоть слона; могли дістатися до його могутнього серця в його коробці з ребер; могли глибоко встромитися в масивні рожеві легені, а за дуже вправного пострілу проникали крізь вушний отвір у великий череп із твердої кістки і знаходили мозок.

– Я знаю, ви віддаєте перевагу лукові перед списом, святий отче, – з повагою промурмотів Мурсил. – Щодо мене, то моя стара рука вже не спроможна натягувати тятиву.

– Дякую тобі, мисливський майстре.

– Сагайдаки повні. Я сам підібрав і випробував кожну зі стріл, – запевнив його Мурсил, і Гай пішов за Ланноном туди, де стояв навколішки його бойовий слон. Це була сухорлява стара самиця, стриманіша в розпалі битви, аніж самець, надійніша і врівноваженіша в полюванні.

Гай піднявся слідом за Ланноном у башту. У тому дерев’яному ящику вистачало місця для трьох людей. Сагайдаки були прилаштовані збоку, але наконечники стріл стриміли вгору, і їх зручно брати. Метальні списи були складені перед баштою, Ланнон вибрав один і замислено його випробував.

– Вони добре врівноважені, – зробив він висновок, а тоді подивився вниз, де стривожено чекали його