Читати книгу - "Сонячний Птах"

Шок цієї пригоди паралізував Гая. Кілька тривалих секунд він стояв цілком нерухомий, поки чиїсь губи та лукаві руки дражнили та розбуркували його. Потім із хрипким криком потягся до тугого теплого жіночого тіла, й воно вмить покинуло його, вислизнувши геть поза межі його досяжності.

Він кинувся до нього з несамовитою рішучістю, його руки хапали повітря, а загадкова постать затанцювала, прослизнула крізь ворота в дім Гая й заклацнула ворота за собою.

Лаючись у розпачі, Гай заходився борюкатися з ворітьми, виламав їх нарешті й проник у власний двір.

Через двір він побачив нечіткий рух, який зник у будинку, й побіг услід, перечепився через подушку й розтягся на повен зріст, налетівши на стілець, на якому домашній раб залишив амфору з вином і чашу. Вони попадали з гучним дзенькотом, розливши вино на глиняну підлогу. Тихий глузливий сміх із темного кутка примусив Гая підхопитися на ноги й кинутися туди. Він побачив загорнуту в плащ постать, чий силует маяв на тлі освітлених лампою дверей його спальні.

– Стривай! – закричав він. – Хто ти?

Поприбігали його домашні раби, розбуджені криком, ще наполовину сонні, охоплені панікою й поквапно озброєні.

– Геть звідси! – люто закричав на них Гай. – Геть усі – першого, кого я спіймаю до ранку не в його кімнаті, накажу відшмагати.

І вони повернулися до своїх помешкань, хоч погроза хазяїна й не дуже їх налякала. Гай намагався зберігати гідність, аж поки зник останній із них, а тоді обернувся й побіг до дверей своєї спальні.

Тут горіла нічна лампа, поставлена на низенький стільчик біля його ліжка. Гніт був прикручений низько, тьмяна калюжка світла залишала найдальші кутки кімнати в темряві. Біля лампи стояла жінка в плащі. Вона стояла нерухомо, й обличчя під каптуром було цілком заховане, хоч Гаєві й здалося, ніби він упіймав відблиск її очей.

Сила ривка Гая перенесла його через половину кімнати, але в хибному напрямку. Він обернувся до неї, але в цю мить вона дмухнула на лампу й загасила її вогник. Кімната поринула в темряву, й Гай ударився лобом об стіну. Він швидко оговтався від удару й, майже протверезівши, присів навпочіпки біля стіни, дослухаючись.

Він почув шелестіння одягу й стрибнув на звук. Його пальці вхопилися за краєчок плаща. Пролунав приглушений крик подиву, й краєчок тканини вислизнув із його пальців. Він сердито вилаявся й, широко розкинувши руки, пішов по кімнаті, наче сліпий.

Він дослухався до рухів поблизу себе, до найнечутнішого дихання, до найтихшого шарудіння в темряві. Він швидко викинув руки вперед, і його пальці доторкнулися до гладенької шкіри, відчувши форму голої спини і теплий м’який вигин сідниці. Тихий сміх, і тіло знову вислизнуло від нього. Гай застиг на місці, дослухаючись, як його серце калатає об ребра, як пробудилося його тіло – і в нього пішла обертом голова.

Хоч би хто вона була, вона скинула плащ. Він був сам-один у кімнаті з жінкою, невловною, як щука в озері, й голою, як новонароджене немовля. Як леопард на полюванні, він ганявся за нею, на ходу стягуючи із себе туніку й штани, недбало кинувши все на підлогу, окрім золотих сережок у вухах. Тепер і він був голий, як його пристрасть.

Її опанувала паніка в темряві, вона вже не могла стримувати зітхання й нервовий сміх. І Гай полював на неї, керуючись слухом, щораз більше наближаючись до неї, заганяючи її в куток між стіною й ліжком.

Вона мало не втекла від нього знову, пірнувши під його розкинуті руки, але своєю довгою рукою він обхопив її за стан і легко підняв. Вона заверещала, копаючи ногами, як спіймана тварина, її кулачки били його по обличчю й грудях.

Він відніс її на товсту купу хутра – свою постіль.

Гай прокинувся з відчуттям спокою, глибокого щастя.

Його тіло було розм’якле й розслаблене, але розум він мав ясний. М’які рожеві барви світанку проникали в його кімнату, а з ними й крики птахів, що літали над озером.

Він сперся на лікоть і подивився вниз на дівчину, яка спала поруч із ним на розкиданій наче після шторму постелі. Вона відкинула ковдру вбік у теплу весняну ніч. Її волосся було мокре на скронях, і краплі вологи блищали на злегка випнутій верхній губі. Очі заплющені, й вона спала так легко, що її дихання ледь ворушило темне волосся, яке лежало в неї на щоках.

Одну руку вона закинула за голову, змінивши форму навдивовижу великих грудей. Її груди, великі, повні й круглі для такого тендітного й довгого тіла, мали гарненькі пипки, ще темно-червоні після нічного кохання. Шкіра, гладенька й бліда, кремово-оливкового відтінку, і густі пучки чорного шовковистого волосся під пахвами і внизу живота.

Гай побачив усе це одним здивованим поглядом, перш ніж його очі ковзнули на її спокійне сонне обличчя.

Гай не повірив власним очам, усі звуки завмерли йому горлі. Він відчув жах і благоговіння, і забобонний страх.

Дівчина розплющила очі, побачила його й усміхнулася.

– Нехай Ваал благословить вас, святий отче, – лагідно сказала вона.

– Таніт! – видихнув Гай.

– Так, це я, мій володарю.

Вона все ще всміхалася.

– Це блюзнірство, – прошепотів Гай. – Це образа богині.

– Відмовитися від мого кохання до тебе було б образою всієї природи.

Таніт сіла на ложі й поцілувала його без найменшого каяття, без найменшого знаку провини.

– Ти говориш про кохання? – запитав Гай, на мить забувши про свої побоювання.

– Так, мій володарю, – підтвердила Таніт і знову поцілувала його.

– Але ж… – затинаючись, пробелькотів Гай, і його щоки почервоніли, як вогонь у буші. – Ти не можеш… Хіба можеш ти кохати мене?

– Як я можу не кохати тебе, мій володарю?

– Але ж моє тіло, моя спина.

– Я люблю твою спину, бо це частина тебе, частина твоєї краси, твоєї доброти й мудрості.

Він довго дивився на неї, потім незграбно взяв її в обійми й занурив обличчя в запашну темну хмару її волосся.

– О, Таніт, – прошепотів він. – Що нам тепер робити?

Гай стояв удосвіта на вершині пагорба й чекав свого бога. Під ним ворушився табір. Багаття, на яких готували їжу, блідли в дедалі яскравішому світлі дня. Тихі звуки долітали до