Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

Сї відносини легко зрозуміти. Ми знаємо, як росповсюднене було по великих містах лихвярство і в які страшні лаби воно хапало своїх клїєнтів, знаємо, що ограниченнє процентів було переведено після повстання 1113 р., очевидно — під натиском тієї бідноти, що його робило; річ зрозуміла, се бідне міщанство й було предметом лихварських спекуляцій бояр. Ми побачимо далї, що ся лихва мала в результатї перехід свобідних довжників в катеґорію півсвобідних закупів-наймитів, відданих на ласку й неласку „господина”, і навіть в катеґорію холопів; але перше нїж виявили ся в таких правних формах залежности, економічна залежність мала широке поле проявляти ся в моральній залежности, й очевидна річ — що сї всї економічно залежні від боярства дрібні промисловцї, купцї, селяне були вірними слугами й партизанами своїх патронів в справах громадських і полїтичних.

Перейдїм тепер до селянства.

Відомости про нього для часу, яким займаємо ся, дуже бідні, що й не повинно нас дивувати, коли відомости про більш впливові в полїтицї верстви показали ся такими скупими. Селянство ж полїтичної ролї в сї часи не грало і для того на сторони наших історичних джерел попадало дуже рідко, а правний кодекс, бувши вірним зеркалом інтересів вищих верств, займаєть ся дуже богато несвобідними й півсвобідними клієнтами бояр і князїв, і дуже мало говорить про свобідних селян, що дуже рідко попадали мабуть перед княжі суди, маючи свою громадську самоуправу і свій суд. При тім велику трудність робить двозначність самої назви селянства 11).

Терміном для свобідного селянина було смерд (смердъ, старосл. смръдъ, початок слова неясний) 12). Його значіннє дуже добре ілюструє оповіданнє лїтописи про походи на Половцїв 1103 і 1111 р.: похід призначав ся на весну, але тому спротивила ся дружина, кажучи, що се ненаручно смердам — може перепинити їм роботу на полї: „не веремя веснЂ воевати: хочемь погубити смерды и ролью ихъ (в другім: и ролью смердомъ)”. На се Мономах зауважив, що далеко важнїйше нїж дати можливість смердам з'орати поле, забезпечити їм взагалї спокійне від половецьких нападів господарованнє: „дивно ми, дружино, оже лошади кто жалуєтъ, єюже оретъ кто, а сего чему не расмотрите, оже начнеть смердъ орати, и Половчинъ приЂхавъ ударить смерда стрЂлою, а кобылу єго поиметь, а в село єго въЂхавъ поиметь жену єго и дЂти, и все имЂньє єго возметь и гумно єго зажжеть? то лошади єго жалуешь, а самого чему не жалуешь?” 13)

З сього оповідання видко, що смерди були селяне-хлїбороби, вони мешкали в своїх осібних дворищах („село єго”) й провадили своє власне господарство: цїле оповіданнє обертаєть ся коло пікловання про смердів, і нїщо не натякає, аби ті смерди працювали для кого иньшого — що то було господарство княже або боярське, де смерди були тільки робітниками.

Але слово „смерд” уживало ся і в иньшім, ширшім значінню: воно означало всїх окрім князя, всїх княжих підданих. В такім значінню нпр. Олег Сьвятославич, закликаний перед духовенство, бояр і горожан, назвав се судом „епископів, чернцїв і смердів”, так що се слово означає у нього всїх сьвітських участників проєктованого збору; так Ян Вишатич, арештувавши волхвів, питає їх: „чья єста смерда” — чиї ви піддані 14).

В Руській Правдї се слово уживаєть ся і в узшім і в ширшім значінню, так що в деяких місцях не можна навіть і сказати напевне, як тут треба розуміти се слово; але і в такім разї очевидно, що сказане про смердів в ширшім значінню — себто підданих взагалї, ми повинні були б прикласти і до смердів у тїснїйшім значінню — себто селян.

Що смерд був свобідний чоловік, се показує виразно Р. Правда, кажучи, що смерди платять „княжу продажу”, себто за карні вчинки платять кару князю, тим часом як холопів „князь продажею не карає, бо вони не свобідні” 15). Карати смерда можна не инакше як тільки по присуду князя (або княжого урядника) — хто мучив (брав на тортури або карав) смерда без княжого суду, платить кару: „или смердъ умучатъ, а безъ княжа слова, за обиду три гривны” 15) — значить домінїяльного суда над ним нема. Одначе кара за мучення смерда чотири рази меньша від такої ж кари за „мученнє княжого мужа”. Але вира за голову смерда безперечно була однакова з головою иньших свобідних (40 грив.): перелїчуючи ті катеґорії людей, за голову котрих платить ся повна вира, Р. Правда в тих редакціях, які маємо, очевидно, розуміє смерда під назвою „Словенина” 16).

Що до економічного становища смердів то Руська Правда говорить про „смердїх коней”, „смердїх холопів” 17), таким чином признає у смердів рухоме майно всякого рода, навіть і холопів, що теж належали до майна.

Але на чиїй землї господарили смерди? Очевидно теж на своїй; тим відріжняли ся вони від хлїборобів иньших катеґорій, які робили на чужій землї — про них будемо говорити низше. Правда, досить розповсюднений погляд бачить в смердах осадників княжих земель, але сей погляд не знаходить собі опертя в фактах. „Княжими” землями тодї були ті нечисленні фільварки, де князї вели своє господарство руками безземельних і невільних робітників; на те, щоб якісь иньші землї уважали ся княжими, не маємо нїякого натяку: вони належали до тих, хто вкладав в них свою працю, й землї смердів були їх власними, о скільки може бути мова про власність в тих часах. Зрештою й наведене вище лїтописне оповіданнє називає село смерда його селом.

Таким чином всї сї звістки вказують на повноправність і економічну самостійність смерда. Але є одна звістка, що говорить зовсїм що иньше, се параґраф, чи властиво — варіант його в декотрих кодексах Руської Правди 18): „а за смердъ и холопъ (вира) 5 гривенъ”. З нього б виходило, що смерд стояв на однїм рівени з холопом, і дїйсно деякі учені виводять се; иньші знов припускають, що разом з катеґорією свобідних смердів істнувала ще иньша — смердів закріплених, подібних до холопів 19). Але про сю другу катеґорію більше нїде нема мови; противно, иньший, згаданий уже вище параґраф 20) зовсїм недвозначно виключає можливість такої катеґорії: вичисливши грошеві кари за ріжні роди худоби, він додає: се кари для смердів, що платять князеви продажу; коли ж злодїями будуть холопи — чи то княжі, чи боярські, чи монастирські,