Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

         Ордін явно купився на мій виверт, падаючим я був набагато кращою ціллю для нього. Наступної миті полум'яний кинджал опинився в моїх грудях. Мені довелося напружитися, щоб на автоматі не ухилитися від удару. 

        У першу мить нічого не відбувалося, але потім кинджал увійшов у фазу реальності, і я відчув сильний біль. Добре ще, що я телекінезом змістив усі життєво важливі судини і серце вбік. Але й так вони стали пропікатися від кинджала.

        Саме в цей момент я відповів, використовуючи свою здатність і телекінез, я атакував. За допомогою телекінезу я зміг схопити його, а за допомогою здатності почати розчиняти ноги, щоб він не міг втекти.

         Уже коли в нього майже повністю розчинилися ноги, Ордін знову опинився в протифазі і зміг крізь підлогу провалитися вниз. Хотілося його переслідувати, але треба було зайнятися собою.

           На щастя, кинджал виявився малопотужним і не встиг остаточно все пропекти в організмі. Але серце все ж температурою пошкодив неслабо. Мені довелося хвилин десять одну за одною застосовувати техніку зцілення, перш ніж рана в грудях повністю зцілилася.

          Рана в животі затягнулася навіть трохи раніше, але тепер там був величезний шрам.  Все ж у животі не вистачало шматка плоті розміром з половину кулака.  Мені дуже пощастило, що Ордін зачепив лише м'язовий каркас під час своєї першої атаки.

        Після лікування мені терміново треба було поповнити запаси поживних речовин. А то симбіонти вже взялися до розчинення м'язів, оскільки запаси жирових клітин уже закінчилися.

        Прихопивши руку Ордіна, я бігом попрямував назад у замок. Відтоді, як я пішов, минуло не більше ніж півгодини, але, мабуть, щось за цей час сталося.  Підбігши ближче, я побачив складені трупи перед входом у замок.

         Це були ті самі бойовики, яких я півгодини тому допитував. У всіх їх у ділянці серця були дірки. Зупинившись біля них, я зрозумів, що їм хтось вирвав серця.

       Хоча чому хтось? Я прекрасно знаю, хто це зробив.      Мені пощастило, що допитом я зайнявся до того, як до них навідався Ордін. Мабуть, він хотів убезпечити себе від витоку і того мінімуму інформації, який був у них у головах. 

          - Це він, він їх убив,- закричав один із людей Жимира.

          - Фіск, тобі є що сказати з цього приводу? - запитав у мене доктор, і куди подівся той істеричний Жимір? Переді мною стояв лідер, поки що початківець, але все ж,- Я, звісно, не шкодую їх, але все ж.

           - Не я, я лише покопався в їхніх головах, щоб знайти того, на кого вони працювали,- відповів я.- Але я знаю, хто це зробив. Він і на мене напав.

            - Судячи з усього, ти поранення в серце пережив,- подивився Жимір на мої груди й живіт. - Він живий?

            - На жаль, він зміг утекти, але не неушкоджений, - посміхнувся, - У мене його рука, - показав я її, піднявши перед очима доктора рештки руки, що оплавилася, - А також мені вдалося випарувати йому ноги. Найближчим часом він точно не є небезпечним, поки не відновить свої пошкодження. Але я хотів би дістатися до нього першим.

          - Ти зобов'язаний розповісти мені все, що знаєш про нього,- твердо вимовив Жимир, і я погодився, бо він реально мав рацію в цій ситуації. 

           Розповідь я поєднав разом з обідом. Мені терміново необхідно було відновити будівельні матеріали для мого організму у вигляді поживних речовин. 

          Їв я багато і нескромно. За півгодини обіду з'їв, напевно, десятикратну норму місцевих людей. Але зате я відчув, як симбіонти перестали терзати мій м'язовий каркас і взялися за їжу в шлунку.

          Думаю, від сили десята частина з'їденого перетвориться на поживні речовини, більша частина буде поглинена симбіонтами задовго до цього.  Під час обіду я розповідав про те, що мені вдалося дізнатися про Ордіна і його базу підготовки, на якій було ще п'ятеро бойовиків і на яку я збирався вирушити, коли прийду до тями.

         Єдине, що я не сказав, так це те, де саме розташована ця база.  Я прекрасно розумів, що, скажи це, Жимір тієї ж секунди вирушить туди, щоб помститися за свого друга Олафа, а шанси в нього на це, навіть з огляду на поранення Ордіна, мінімальні.

            Після обіду я занурився в медитацію, щоб відновити витрачену енергію і стимулювати симбіонтів до ще швидшої роботи.  Це відразу дало ефект, і через три години від ран залишилися лише смужки шрамів. 

             Але, гадаю, і вони зникнуть протягом кількох днів, навіть без додаткової стимуляції. За цей час до мене навідалася Кендра і намагалася довести, що мені не варто лізти до Ордину, вона говорила, що я і так уже зробив чимало для всіх цих людей. Але, коли я вкотре сказав, що маю спробувати усунути загрозу остаточно, вона розлютилася і послала матом, перш ніж покинути кімнату.

          І вона мала рацію, але надто вже я був упертим. Закінчивши зі своїм відновленням, я перевірив, як справи у Галона. Той  вже відпочивав, оскільки зміг під'єднати капсули до енерговодів, що йдуть до замку.

           Доба зарядки дасть змогу активувати стазис хвилин на десять у кожній капсулі.  Це не дуже вражаюче, але в разі чого навіть десять хвилин можуть стати справжнім порятунком для когось із нас.

          База Ордіна була на дев'ять рівнів нижче. По прямій було всього близько восьми кілометрів. Але прямих проходів не було, благо, що я хоч зміг з пам'яті бойовиків витягнути маршрут, яким вони добиралися від бази.

          Виявляється, корабель за тисячі років свого перебування на орбіті планети обзавівся тисячами непередбачених від початку проходів. Ось до таких я і попрямував.

          Здебільшого їх побудували ще в ті часи, коли населення не до кінця деградувало, скотившись на рівень середньовіччя, чи навіть нижче. Це вже завдяки тіїсцям, вони назад піднялися до рівня середньовіччя.

          Колись цими проходами був активний рух, навіть у стінах залишалися сліди від колись розташованих рейок.  Зараз же це були просто порожні коридори три на три метри.