Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

кажучи: "Я з иншими жінками близько там серед людей стояла і бачила, що ігемон багато ласкою вмовляв дів святих, аби послужили ідолам в їх омиванні, і великі дари обіцяв, але нічого ж не досягнув, більше ж — осоромлений був від святої Текуси, докірливими словами від неї принижений. А жерці Артеміди й Атени одяг їм білий і вінки квітів дали, щоб у тому послужили з ними ідолам. Діви ж на одяг той і вінці поплювали і, кинувши на землю, потоптали ногами. Тому звелів ігемон каміння важке прив'язати на шиї дівам і, посадивши в човен, везти їх на глибину і втопити у воді. І потоплені були десь за дві стадії від берега. Це чуючи, святий залишився до вечора, радячись із Поліхронієм і Теохаридом, як би тіла святих дів витягнути з озера і звичаєвому передати похованню. При заході ж сонця прийшов до них юнак, християнин, на ім'я Гликерій, і сповістив, що ігемон поставив при озері сторожу військову пильнувати, аби християни не вибрали з озера тіла дів. Через те засмутився святий сильно, що нелегко було взяти тіла святих: і через воїнську сторожу, і через важкість каміння великого, на шиї святих прив'язаного, — кожен з них заледве віз міг би повезти. Увечері ж вийшов святий Теодот сам до ближньої святих патріярхів церкви, яку нечестиві загородили, аби хтось із християн у неї не увійшов, кинувся перед нею на землю, молився довго. Тоді, вставши, пішов до церкви святих отців і побачив, що її загородили нечестиві, кинувся на землю перед нею у молитві. Почув же за собою якийсь крик і галас і думав, що хтось женеться за ним, встав швидко і в хатину Теохаридову повернувся, де трохи задрімав. І явилася тітка його Текуса, кажучи: "Спиш, дитино Теодоте, а про нас ніяк не дбаєш, не пам'ятаєш настанов, якими тебе, коли юним був, повчала, і понад надію батьків твоїх скеровувала тебе до чеснот. І ти, коли я жива була, ніколи мене не зневажив, але шанував, як матір. Нині ж, після відходу мого, забув, а повинен аж до кінця мені послужити. Не покидай, прошу тебе, тіл наших їжею у воді для риби, але скоро витягнути їх поспіши, бо й ти через два дні у страдницький подвиг увійдеш. Встань тому, іди до озера, пильнуйся ж від зрадника". Те мовивши, пішла від нього. Святий же зразу зі сну збудився, бачене розповів братам — і всі зі сльозами молилися до Господа, аби поміг знайти тіла святих мучениць. Теодот же блаженний, думаючи про видіння, не міг збагнути, що означало останнє слово, яке свята Текуса сказала йому: "Пильнуйся від зрадника". Але після того стало те очевидним, про що наступне сповістить слово. Коли благословився день, Гликерія з Теохаридом послали одного хлопця точніше довідатися про воїнів на сторожі, сподівалися, що вже відійшли через свято Артеміди, його ж у той день відзначали нечестиві. Пішов посланець, бачив, що ще не відійшли воїни, повернувся і сповістив братам, і перебували той день у молитві й пості. Коли ж настав вечір, не ївши, вийшли до озера, взявши нагострені серпи, щоб, увійшовши у воду, перерізати мотузки на шиях святих, якими було прив'язане каміння. Була ж пітьма велика, ані місяць, ані зорі ніч ту не просвітлювали. Коли ж наблизилися до місця, на якому злодії і розбійники, на смерть засуджені, кару приймають (було ж місце те страшне, і ніхто після заходу сонця там близько ходити не насмілювався, бо багато було там трупів, костей і голів відтятих, одні настромлені на гострі коли, инші на землі валялися), охоплені були страхом немалим, але почули голос, що говорив: "Сміливо йди, Теодоте". І знову голосом тим були настрашені, і знаменував кожен себе знаменням хресним — і зразу явився в повітрі з боку східного хрест пресвітлий, що вогненне проміння випускав. Його ж побачивши, змішаний з радістю мали страх і, впавши на коліна, поклонилися хресту святому, і помолилися до Господа. Тоді, вставши, ішли в путь свою до озера. Але знову, коли видіння хреста сховалося, настала пітьма велика, і не бачили один одного. Дощ великий падав, всюди болото було, і ледве ногами втримувалися на шляху, настільки був він слизький, і не менший був їм труд, ніж страх. Стали тому знову до молитви, просили від Бога допомоги в такій нужді. І ось явилася їм вогненна лямпада, що шлях показувала. Явилися ж святому Теодоту і два мужі чесні в білому світлому одязі, мали волосся голів і бороди свої сиві, і сказали до нього: "Дерзай, Теодоте, Господь-бо наш Ісус Христос ім'я твоє вписав у число мучеників, почувши молитву твою, зі сльозами пролиту за віднайдення тіл невіст цих святих. Ми послані від Нього на допомогу тобі, ми — з лику тих отців, перед церквою яких ти молився минулої ночі. Коли прийдеш до озера, побачиш святого мученика Сосандра озброєного. Він страшитиме й розганятиме воїнів, що на сторожі. Але не годиться тобі вести за собою зрадника". Те сказавши, невидимі стали. І не зрозумів святий Теодот, хто той зрадник, що йшов з ними. Ішли за явленою лямпадою вогненною, прийшли до озера, і були блискавка і грім страшний, і дощ лив великий, і буря вітряна сильна. І втікали воїни зі страху — не лише через бурю велику і страшні блискавки зі зливою дощовою і громами, але й через вражаючу з'яву. Бачили-бо мужа великого озброєного, мав він броню, і щит, і шолом на голові, і спис великий у руці, все ж те блищало, наче вогонь. Був же то святий мученик Сосандр. Від такого видіння втікали воїни ледь живі, невимовним були охоплені страхом. Вода ж озера під тиском вітру і бурі до другого берега відійшла — і відкрилося дно сухе, і тіла мучениць святих було видно. Прийшли до них, відрізали серпами мотузки, що на шиях їхніх були, і, взявши тіла, поклали на колісниці, і везли до церкви святих патріярхів, і поховали їх там при церкві, імена ж святих тих дів: Текуса, Олександра, Клавдія, Флаєна, Євфрасія, Матрона і Юліта. Постраждали ж святі діви ті у вісімнадцятий день місяця травня.

Настав день. Відомо стало у граді, що украдено тіла дів з озера. І сповнився люті ігемон, і жерці, й инші нечестиві ідолопоклонники, і де бачили якого християнина — хапали його і на допит тягнули. Багато вірних було взято і, наче зубами звірів, розшматовано. Довідався про те