Читати книгу - "Книга дивних нових речей"

Вибач, я знаю, що сарказм тут мало допоможе.

Я напишу, коли повернуся з похорону. Хоча, може, й доведеться спершу побути з Шейлою. У неї зараз справжнє пекло.

Люблю тебе, навіть такого безумця.

Беа

Пітер миттю відписав:

Дорога Беа!

Я піднісся всією душею, почувши (тобто прочитавши), що ти таки любиш мене. Цілісінький день я нічого не міг робити — так сумував через наш нелад. Ти для мене значно важливіша за цю місію.

Хоч ти прямо й не написала цього, із твого листа очевидно, що Біллі Фрейм наклав на себе руки попри те, що ми всі так турбувалися за нього, і попри твої нещодавні спроби підтримати його. Я досі бачу його маленьким хлопчиком, що сяє від гордощів перед картиною, яку він та інші діти зробили для нас. Нещасна Шейла, який жах! Я можу лише уявити, як тобі тяжко через це все. Те, що ти вжила слово «пекло», щоб позначити не вічну розлуку з Богом, а щось інше, вже багато про що говорить.

Мені прикро, що моя пропозиція переїхати за місто здалася тобі задумкою перетворити тебе на безробітну сільську домогосподарку. Я впевнений, що там буде робота, може, навіть робота медсестрою, і (може) не така жахлива, як у тебе зараз. Я теж не збираюся цілими днями рубати дрова чи вирощувати овочі (хоча тут я полюбив роботу в полі й отримую від неї задоволення). Там цілком може бути церква, що потребує пастора. Але, хай які б там можливості для працевлаштування були (чи не були), нам варто лишити це у волі Божій.

Мені страшенно шкода, що я так нерозважливо написав тобі про Ґрейнджер і Манілі. Так, вони жінки, але моя роль у їхньому житті винятково пастирська — точніше, була б такою, якби вони готові були впустити у свою душу Божу ласку, а вони обоє, схоже, не готові. Манілі щойно цілком недвозначно повідомила мені, що її це не цікавить.

Слова — це моя професія, але я не завжди застосовую їх мудро, і не завжди слова — це найкращий спосіб донести свою думку. Шкода, що я не маю змоги просто обійняти тебе і заспокоїти. Я підводив тебе й раніше, і значно гірше, ніж цього разу, але ми пройшли через це разом, тому що кохаємо одне одного. Кохання ґрунтується на спілкуванні, але також на чомусь такому, що майже неможливо описати, — на відчутті правильності, коли ми разом, відчутті, яке ми усвідомлюємо тільки тоді, коли перебуваємо з іншими людьми, неправильними для нас. Я так скучаю за тобою, кохана!

Надсилаю тобі всю мою любов.

Пітер

— Те, що ти хочеш, буде непросто влаштувати, — невдовзі по тому сказала Пітеру Ґрейнджер.

— Але можливо?

Наївність запитання роздратувала жінку.

— Можливо все, якщо докласти достатньо зусиль і ресурсів.

— Мені б не хотілося, щоб АМІК пішов по світу через мене, — мовив Пітер, — але для мене це дуже важливо.

— Чому б просто не повертатися на базу частіше? Тобі піде на користь.

— Це не вихід. Оазяни живуть у своєму ритмі, і я повинен бути серед них, брати участь в їхніх буденних справах. Я не можу заїжджати до них і втікати весь час. Але якби в мене був там «постріл»...

— ...то ми б тебе на базі вже й не побачили.

— Будь ласка. Моїй дружині потрібна підтримка. Я скучаю за нею. І, можливо, те, що вам доведеться поставити там, аби «постріл» працював, знадобиться в подальшому для чогось іншого. Воно вже просто буде там на місці.

Ґрейнджер примружила очі. Пітер запізніло усвідомив, що не запитав, як у неї справи, не пожартував про щось, перш ніж вивалити на неї своє прохання.

— Я подивлюся, що можна зробити, — сказала жінка.

Дорогий Пітере , — прочитав він, коли знову сів за «постріл». — Краще б ти запропонував повернутися додому замість того, щоб нагадувати мені, скільки грошей ми отримаємо, якщо ти залишишся. Так, я знаю, як неймовірно багато зусиль і коштів АМІК витратив, щоб найняти тебе. Якби ти запропонував покинути Оазу негайно, я, напевно, вмовляла б тебе цього не робити. Але мені було би приємно знати, що тобі не байдуже і ти розглядаєш таку можливість, утім ти чітко дав зрозуміти, що про це не думаєш. Очевидно на всі сто, що ти твердо вирішив добути там до кінця. Я розумію, така нагода випадає