Читати книгу - "Смерть у кредит"

Наш кюре знав ще й інші місця, приголомшливий вибір… Усі затонулі кораблі, які можна було підняти… все, що з легкістю можна було спустошити… Кілька сотень, їй-богу… Він поцяткував усю свою мапу… позначаючи їхнє місцезнаходження… Тут були вказані найважливіші місця… з точністю до десятої частки міліметра… вони були позначені чорним, зеленим або червоним кольором, залежно від важливости скарбів… Такі маленькі хрестики…

Інше було лише справою техніки! спритности! й винахідливости!.. Ми мали показати все, на що здатні!.. Але за цим справа не стане, чорт забирай!.. Де Перейр, просто так, у лихоманці, щоб не розхолоджуватися, схопив своє перо, стос паперу, лінійку, ґумку, прес-пап'є і тут-таки склав, акомпануючи собі вголос, справжню прокламацію!.. Це було зворушливо!.. Щиро!.. І водночас серйозно й відверто!.. Ось як він працював!.. Він виклав усю проблему до найменших деталей!.. Менш ніж за п'ять хвилин! На нього зійшло натхнення! Це була першокласна робота! «Не потрібно нічого відкладати на завтра! треба, щоб ця стаття з'явилася одразу ж… Це буде спеціальний номер!» Таким було його розпорядження… Кюре був щасливий!.. Він сяяв… Він уже зовсім не міг говорити…

Я кинувся на вулицю Рамбюто… І забрав із собою всі гроші… товстусі я залишив всього п'ятдесят франків… Хай йому грець!.. я мав доволі справ!.. Якби я їх залишив у касі, то ніколи більше їх не побачив… Старий уже накинув на них оком!.. Він мав ще розрахуватися з Нещодавно… Напевно, він уже зробив ставку!.. Це було сильніше за нього… Тому краще було, аби ці скарби зберігалися у мене… Менше ризику!.. Витрачати будемо потроху… та обійдемося без скачок… Я був у цьому впевнений!.. Я сам контролюватиму витрати… Передовсім — Тапоньє! «Спеціальний номер»!.. Друкар мало не помер від подиву… Коли він побачив мої гроші, він не повірив своїм очам… Проте він устиг їх добре розгледіти! і зблизька! і проти світла!.. готівка!.. Він був просто ошелешений!.. Навіть не знав, що мені сказати… Я віддав йому шістсот франків для погашення старих боргів та ще плюс двісті за номер і за конкурс!.. Тут він заворушився… Через два дні ми отримали всі примірники… Запечатані, заклеєні, все як годиться!.. Я відвіз їх на ручному візку на найближчу пошту разом з Куртіалем та його пані!..

Коли кюре вже збирався йти, ми попросили його написати адресу, ім’я, вулицю, тощо…. але він навідріз відмовився!.. Він хотів залишитись анонімним!.. Це нас заінтриґувало… Звичайно, він був дивний (але не більше, ніж усі інші)… Це був кремезний чоловічок з чистим, голеним і добрим обличчям, приблизно того ж віку, що й Куртіаль… але зовсім лисий… Сповнений ентузіазму, він раз по раз вибухав беканням!.. Ним так тіпало, що він ніяк не міг усидіти на своєму стільці!.. Він був оптимістом… Безперечно, дивакуватим… Але врешті він довів, що у нього сила грошей!.. Він був справжнім вкладником!.. Першим, якого ми бачили у своєму житті… Він мав право бути дещо дивним…

Повертаючись додому з поштамту, ми котили наш візок якраз попри відділок на вулиці Бонз-Анфан… Я сказав старому: «Зачекайте хвилинку!.. Я хочу їм дещо повідомити!.. Про те, що у нас усе гаразд!» Мені спало на думку піти й викласти їм, що у нас повно грошей!.. Я штовхнув двері та заскочив досередини… Ці поліцаї одразу ж упізнали мене…

— Ну що, крутію? — запитав мене той, що за пультом… — Чого ти приперся?.. За ґрати закортіло?..

— Ні, — сказав я йому… — Ні, пане!.. В'язниця не для мене! я просто проходив тут і вирішив показати вам дзвінку монету… — Я витяг свої банкноти… І став розмахувати ними у них перед носом… — Ось, дивіться… І не вкрадені… Я просто прийшов вас попередити, що це ще для одного конкурсу… «Водолазний дзвін»!..

— Водолазний! Водолазний!.. — передражнювали вони мене… — Подивимося, як ти полізеш під воду!.. Та ти знущаєшся з нас, еге ж! Брудний маленький шмаркатий злодійчук!..

Я поквапився вийти… Я не бажав провокувати скандал… На вулиці ми посмішкувалися з них!.. І разом з нашим ручним візком кинулися бігти чвалом… Ми перевели подих аж на вулиці Божоле!..

* * *

Безперечно, такий конкурс, присвячений підйому скарбів, мав привабити цілі юрби охочих… Ми брали собі 16 відсотків з того, що буде піднято на поверхню!.. Це не було забагато! Адже лише від однієї «Армади» нам припадало, за найгрубішими підрахунками, приблизно три мільйони… Цього було цілком достатньо!..

Варто сказати, що наша мила товстуха не була впевнена, що все піде гладко… Вона весь час принюхувалася… Й не надто довіряла цій затії… Проте втручатися не наважувалася… Загалом, це було справжнє диво!.. Вона намагалася триматися осторонь… Її хвилювали лише купюри…

А старий Куртіаль усім серцем купався у щасті, що звалилося на нього!.. Він вкладав у цю справу всю душу… Йому вже ввижалися пригорщі смарагдів та діаманти, купою звалені на піщаному березі… Гірки золотого піску, зливки… Всі скарби інків, що були повантажені на ґалери… «Ми спустошувачі морських безодень!» — волав він на весь будинок… стрибав… і шаленів серед паперів… А потім раптом завмирав на місці, ляснувши себе по довбешці… «Хвилинку! Моя куріпочко! Все це ще не розподілено!..» І знову починав креслити червоним чорнилом на чотирьох шпальтах!.. у всьому, що стосувалося поділу, він був суворий!.. І жахливо педантичний!.. він передбачав усі можливі ускладнення… Без жартів! Складаючи протокол, він був надзвичайно уважним!

— О! Я бачу, що ти думаєш, моя пампушко, ти їх ще не знаєш!.. Ти не знаєш, на що вони здатні?.. Я ж маю з ними справу щодня і знаю, що у них в голові… Я бачив цих «меценатів»… і винахідників… Я дивлюся на них уже сорок років!.. Тепер я між двох вогнів!.. О! Скажу прямо!.. О! Я не хочу, щоб мене зжерли! знищили! заскочили зненацька!.. Тепер, коли все тільки починається!.. Саме зараз! О! Тільки не це! О! Ні! Боже мій!.. Прокляття! Перо — в руку, Фердінане! Швидко! А в іншу — терези! І на коліна — карабін! Ось вам Куртіаль!.. Тепер все гаразд!.. Справедливість! Повага! Кмітливість!.. Я бачив, що вони витворяють, ці винахідники! Вам я можу про це сказати… Чудасія та й годі! Ви не повірите! І так було протягом усього мого довгого життя! Я вже все це знаю! І абсолютно точно! І ніколи вони з цього нічого не мали! Хіба славу! Менше, ніж пшик!.. Геній