Читати книгу - "Смерть у кредит"

просто гниє, ось що він має!.. Ось щира правда! Він не продається! Він накопичується. Він — «Gratis pro Deo»[65]. Він дешевший за сірники… Але якщо ви такий добрий! У вас губки сердечком! І в напливі шляхетних почуттів ви підносите подарунок! О! Ну так! Ви, звичайно, повірили, моє серденько, в цю ідилію! Ви просто хвалите дослідника!.. Перев'язуєте рани мученика… Ви приходите зовсім безневинний з маленькою сардинкою… та нараз мученик підстрибує на двадцять метрів! Це образа!.. Все не так! Все не так! Все перевернулося! Все валиться! Блискавка! І розчиняються ворота пекла!.. Мученик стає шакалом! Вампіром! кровопивцею! Це бійня?! Різанина! Жорстокий обман! Усе підлаштовано, щоб виманити у вас купюри!.. вас розпинають! ганьблять! Пощади немає! душа гине. Це золото, мій друже! Це золото!.. Тут потрібно бути дуже уважним! Усе гаразд! Усе гаразд, приятелю! Порпатися на морському дні? Але за сто неправильно розподілених франків — я добре знаю цих суб'єктів! — вони здатні пустити шкереберть цілий світ!.. О! так! Я знаю цих пінчерів… Що є, то є! я не перебільшую! Тому ж бо я й сиджу тут!.. До наших паперів! До наших паперів! Фердінане! Увага до дрібниць! Бездоганні рукописи! Завірені! Підписані! Доправлені до полудня! До нотаріуса Ван-Крока на вулицю Блан-Манто! Чудовий документ! У трьох примірниках… Спершу наша частина! Причому виділена великими літерами! Закинути тут нічого не можна! Олеографія! Жодних прихованих аргументів! Жодних прихованих каменів! О! Ніколи! О! Кюре-благодійнику! скоро ти матимеш, у чому зануритися на дно! О! Свята простота, він навіть не уявляє собі!.. Дзвони!.. Не мине й місяця, як мені приноситимуть їх по три, чотири за день! Та що там!.. По дюжині! Які завгодно!.. 600 метрів?.. 1200?.. 1800? Але не будемо поспішати!.. Здіймати галас… Випереджати події… Зачекаємо!.. Слід зберігати витримку!.. щоб не втрапити потім у халепу!.. Дочекаємося дня випробувань, так!.. Але я вже написав, якщо мені не зраджує пам'ять, кілька статей на цю тему… О! Звичайно! Я міг би навіть згадати точні дати… Тоді ми ще не були одружені!.. Це було близько 84-го або 86-го… Якраз перед конгресом в Амстердамі… Під час виставки підводних човнів… Можливо, я зможу зробити свій внесок у цю справу… Вони, безперечно, десь тут… Я все тоді пояснив… це було в «Додатку»… Стій! Пригадав! У журналі «Світ навиворіт»… Я так і бачу його, цей дзвін!.. Він буквально стоїть у мене перед очима!.. Ось він, закріплений на потрійних болтах… і з подвійними перегородками!.. Верх феромагнітний!.. Ось він занурюється!.. Нарізні подушки по всьому колу баласту!.. Ось!.. Заклепки з іридієвої-бронзи… Найкращий матеріал для глибинних робіт!.. Жодного сліду іржі навіть після багатьох років, проведених у морі!.. Оброблені хлоридом соди! Додатковий гальванопластичний вантаж з відцентровою віссю!.. Розрахунки найелементарніші!.. Доступні й дитині! Освітлення радіодифузне за допомогою прожектора Валадона!.. Трохи сміливости й наполегливости!.. Та що вже там!.. Над цим не варто сушити собі голову!.. Замість кліщів — кругові захвати… ось це, можливо, найцікавіше!.. Я встановлю цю штуковину із зовнішнього боку!.. Установлю на «23–25»… це чудовий калібр… Клапани із заднім важелем для більшої безпеки!.. Єдиний ланцюг передач!.. Виробництва «Роттердам і Дуртекс», кожна ланка завтовшки три сантиметри… Якщо їм потрібно ще міцніше… для цілковитого спокою… максимум гарантії! То нехай візьмуть шовковий трос, переплетений міддю та коноплею «28–34»! Ти бачиш!.. Усе підраховано! Жодних сумнівів! Канат закріплено… А ілюмінатори?.. А! — На мить він завагався… — На їхньому місці я б не надто довіряв цим ущільнювачам… відомої марки «Тромблон-Пармезан»… їх зазвичай використовують на субмаринах! Але чорта з два! Чорта з два!.. Нам же всього не говорять! У міністерстві, звичайно, божаться в їхній надійності… Але в мене є своя думка!.. Я завжди так вважав… Середній тиск вони ще витримають… До десяти кілограмів на квадратний метр це ще можливо!.. Але починаючи з двадцяти?.. Це просто тонкий папір, друже мій!.. Крізь нього пропливають риби… Мене тут не переагітуєш… Зрештою, я впевнений, що вони теж так думають… я не можу їх переконати! Не варто навіть цитувати мою статтю! О! Ні!.. О! Потім, можливо! Я її все-таки процитую!.. Деякі уривки, зрештою, це мій обов'язок… чи не так, люба Ірен? Як ти вважаєш? А ти, Фердінане? Я мушу виступити? Це дуже важливо!.. Тепер або ніколи!.. Я тут! І я президент! Я повинен сказати їм про свої сумніви! І не через десять років! А сьогодні! Вони ж також не порожнє місце!.. Ну годі, досить уже слів!.. Звісно, це дуже гарно — роздавати поради, гратися в старійшин, в Академію, корчити із себе великого розумника!.. Але цього недостатньо!.. Ні!.. Я завжди за все платив сам!.. Тут!.. Там!.. Де завгодно!.. Скрізь! Ірен свідок!.. Я ніколи не ухилявся від небезпеки! Ніколи!.. З якої речі? Через цю штуковину? Та я сам спущуся в ній!.. Мені до цього не звикати… І саме зараз!.. Це моє право! Вирішено!.. Можна сказати, що це просто необхідно… Моя присутність, мій досвід і мій авторитет! У цьому жодних сумнівів!

— О! — підскочила тут стара, ніби її хто вкусив за дупу. — О! Ні… О! Звичайно, ні!.. Я скорше сама переріжу мотузку! Запросто! З мене годі! Ніколи, ти чуєш! Ніколи я не дозволю тобі спуститися! Тобі ще не набридло клеїти дурня? Ніколи, та ще й у їхньому кориті! Ти все ж таки не риба?.. Облиш їх, хай ці психи самі плавають! Це їхня справа! А не твоя!.. Аж ніяк не твоя!..

— Психи! Психи! Логіки в тебе ні на гріш! Геть памороки забила! Ти сама набридала мені, щоб я піднімався в повітря! Хіба не так, хай йому грець? Ти ж не могла жити без повітряної кулі? Втрачала самовладання! Просто божеволіла! «Завзятий»! «Завзятий»! Тільки це я і чув… А я ж не птах!..

— Птах! Птах! Ти знущаєшся з мене? Ти хочеш зі мною посваритися?.. Давай! Я бачу, чого ти хочеш, мерзотнику!.. Я знаю, чого ти хочеш! Хочеш утекти! Знову кудись податися!..

— Куди це? На дно моря?

— На дно моря?.. На дно моря?.. Боже мій!..

— О! Залиш мене! Дай мені спокій, Ірен! Що ти хочеш від мене? Ти намагаєшся все зіпсувати! Своїми ідіотськими вибриками!.. Своїми невгамовними нападами!.. Залиш мене, дай мені подумати!.. Зараз не дуже вдалий час! Фердінане! Наглянь за конторою! І не відволікайте мене!..

Тепер знову розпоряджався він… До нього знову повернулася впевненість… блиск… і навіть нахабство… Цілими днями він насвистував улюблену мелодію «Соле міо»…

— Так! Мабуть, я піду! Подихаю свіжим повітрям… Скажи, малий, у