Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

Староста зайшла перша, а потім раптом згадала, що забула чайник на кухні.

- Зачекайте, я швидко, - вона вибігла в коридор.

Стомлені очікуванням, хлопці пройшлися кімнатою, оглянули десяток фотографій над ліжком Лоліти, книжкову полицю і стіл, весь завалений зошитами. Одразу видно, що вчилася Мирослава не покладаючи рук.

Коля відкрив один із зошитів і помітив фотографію. Влад теж придивився. Мирослава на повний зріст із якимось хлопцем, за віком ненабагато старшим за них. Вони стояли посеред вулиці й широко посміхалися.

- Десь я його вже бачив, - задумався Коля і прикрив зошит.

- Минулий день студента пам'ятаєш? - запитав Влад. - Ми тоді на хаті гуляли. Він теж там був.

- А-а згадав! Невже в нашої Мирослави хлопець є? Чи це брат?

- Та яка різниця, - Влад махнув рукою. - До речі, після того я його більше не бачив. Може, розійшлися?

У цей момент повернулася Мирослава. Поглянувши в дзеркало, вона поправила каре, зняла окуляри й втупилася на гостей.

- Так, квитки.

- Три, - додав Коля.

- Ти скидаєшся за Лєру, я - за Аню, - пропонував Влад.

Коля не заперечував:

- З яких це пір ти за Аню скидаєшся?

- А ти за Лєру? - відреагував Влад. - Хоча, чому я дивуюся? Кожна наша тусовка закінчується тим, що ви засинаєте в обіймах один одного.

- І новою аватаркою в телеграмі, - Коля засміявся.  

До них підійшла Мирослава з квитками в руках і широкою посмішкою.

- Дуже важлива інформація, - підмітила вона.

Влад підхопив їхній сміх. Не варто було говорити про це зараз, ще й при такій пліткарці, але він не стримався.

- Все, чуваче, завтра про це знатимуть усі.

- Всім начхати, - Коля взяв квитки.

- Гроші кинемо на карту, - сказав Влад старості. - Спишемося.