Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- У мене є одна мазь, яка вмить усе загоює.

Коля не заперечував, і вона почала гру в лікаря. Обробила садно на щоці, потім намазала рану над бровою і почала клеїти маленький пластир. Коля не зводив із неї очей. Така турботлива і така чарівна. Лєра не бачила, як на неї дивляться - була надто зайнята.

Весь цей час Влад ходив кімнатою, поглядаючи на друга, який не помічав нічого, крім цієї дівчини. Аж бісило. Потім Коля сам підняв на нього очі, і Влад зрозумів - другу є що сказати.

- Сестричко, у тебе там плов згорить.

- А, звісно! - покінчивши з рятівною операцією, вона схопила кухонний рушник і вибігла з кімнати.

На її місце присів Влад.

- Ну що там?

- Довго розповідати, - Коля глянув на зачинені двері, де скоро з'явиться Лєра, а поки її немає швидко почав: - Я за Марком стежив, але попався. Як бачиш, трохи посварилися, - вказав на свою щоку. - Він говорив, щоб ми не лізли, інакше може постраждати твоя сестра.

Ледве встиг договорити, як до кімнати зайшла Лєра з пательнею плову, що пахнув прянощами й затишком. Поставила на дерев'яну підставку і звернулася до хлопців.

- Будемо їсти?

78

Повернувшись з університету, хлопці вирушили в кімнату Колі за конспектами, а вже потім планували йти до Лєри. І хоч більшість часу в нього нікого було: сусід або на роботі, або в дівчини, а з'являвся максимум на пару годин, вони не любили тут перебувати. Атмосфера не та.

Тепер на них чекав неприємний сюрприз. Ліжко, що кілька місяців було порожнє, безладно забите речами - светри, книги, конспекти. Столи були вкриті купою ватманів і тюбиками фарб, які розливали у повітрі запах розчинника. Біля шафи, наспівуючи якусь мелодію, стояв Артур, вішав одяг на тремпель і виглядав напрочуд задоволеним.

- Що ти тут робиш?! - обурювався Коля. Коли озирнувся ще раз, все зрозумів, але так не хотілося це чути.

- Я тепер тут жити буду, - Артур натягнув доброзичливу посмішку.

- Тебе тут ще не вистачало, - Влад зупинився у дверях.

- Вам яка різниця? - накинувся на них Артур. - Ви тут узагалі не з'являйтеся. Мене сюди твій сусід переманив, - він звернувся до Колі.

- Так і він тут не з'являється. Тому повторю запитання: навіщо ти тут?

Артур одним махом закинув речі в шафу і підійшов до нового сусіда:

- Це гуртожиток, чуваче, ти не на курорті. Кого заселили, з тим і живеш. Не подобається - вали на хату.

Коля стиснув зуби, його руки мимоволі стиснулися в кулаки. Ненависть кипіла в ньому, нагадуючи про ті моменти, коли Артур жартував про смерть Філа. Це був останній ковток гіркоти, і його терпіння лопнуло, як натягнута нитка. Але перш ніж він встиг зробити щось необдумане, Влад обережно вклинився між ними, коротким кивком вказуючи на двері.

У коридорі Коля шумно видихнув:

- Він же не просто так сюди переїхав.

- Може до мене переберешся? Ліжко Філа ще пустує.

- Напевно, відмовлюся, - замислився Коля. - Так Артур завжди буде під моїм контролем.

- Як знаєш.

- Зате тепер можеш мене привітати. Не тільки в тебе поганий сусід.

Із задоволеною посмішкою Влад поплескав його по плечу:

- Я тебе вітаю, друже!

Вони несвідомо йшли в бік кухні. Влад дістав цигарки й дуже здивувався, коли Коля теж попросив.

На кухні помітили двох дівчат, які, висунувшись у вікно, про щось розмовляли. Мирослава у своєму довгому халаті й окулярах на маківці, та Аліса, яку вони впізнали за низьким зростом і світло-каштановому волоссю з червоними пасмами.

- О, і вона тут, - Влад з легким презирством поглядав на Алісу. - Брехнею за кілометр пахне.

- Вона просто підлеглий Артура і щось винюхує, - пошепки сказав Коля. - Вночі мені горлянку перегризе, і пискнути не встигну.

Це здавалося смішним, але не довго. Вони замовкли поміркувати, і коли Коля почав вслухатися в слова дівчат, зрозумів, про що вони так жваво розмовляють.

- Що ви там балакаєте?

Вони одночасно повернулися.

- До речі, - звернулася до них Мирослава. - Скоро день студента, і у клубі "Paradise Lost" збираються всі наші. Ви теж приходьте. Вхід за квитками, які продаю я. Тож, якщо надумаєте, знаєте, де мене знайти.

Хлопці зацікавлено переглянулися.

- Треба подумати, - Влад не встиг почути думку Коли, як раптом прикинув у голові день тижня на сімнадцяте листопада і завис. - Чорт, я ж працюю.

- Лошара, - засміявся друг.

- Не раджу зі мною сваритися. Підкину вам косяк, і залишитеся за дверима.

- Це вже було, треба щось нове, - з посмішкою відмахнувся Коля.

Вони втрьох вирушили до Мирослави. Живе через пару кімнат від їхніх дівчат, начебто недалеко, але бачилися вони нечасто.