Читати книгу - "Володимир"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Новгородські воєводи, бояри, мужі ліпші, стàрці градські похмуро і, можна сказати, просто неприязнено зустрічали мужів Володимирових — суворі, холодні, таємничі полунощні люди, як і земля їх, скелі, море, — такими ж витесували вони з дерева, рубали в камені, робили богів своїх.
Ці боги досі їм нібито й допомагали — з ними народилась і росла Новгородська земля, вони стояли на погостах, охороняли ратая в полі, мисливця, купця й мореходця в дорозі, з ними ходили й на брань, — з ними починалось життя новгородця, біля них воно й закінчувалось.
Але, маючи своїх богів, новгородці поважали й інших — на полунощі що не земля, то й покони: у чуді заволоцької[182] боги як морські чудища — не людина й не рибина; у Новгороді були воєводи з свіонів, що молились Одину й Тору, чимало воєвод і бояр сповідали вже Христа, мали церкву на Опоках, — кожний, так говорять у Новгороді, вірить у Бога по подобі й по надобі, своє — бережем, чужого — не чіпаєм.
Нині ж йшлося про інше: мужі князя Володимира прибули із загадом — повалити кумирів, зруйнувати требища, охрестити Новгород і всі полунощні землі, поставити єпископів й священиків; так зробили в Києві, так мусить зробити Новгород, так буде по всій Русі.
Новгород захвилювався — всує діє князь Володимир, не порадившись з ними, полунощні землі не знають християнства. Суворо, в напруженому мовчанні зустрічали бояри, воєводи, а найбільше прості людіє мужів з Києва, що, вийшовши з лодій на Волхові, попрямували до княжого дворища, зникли там за високою стіною.
Але немарно сидів у Новгороді Добриня. Він знав, на кого спирається, — на могутнього київського князя. У палаті, де стояло під знаменом князя його крісло, зібралось чимало воєвод, бояр, мужів, які берегли старі закони й покони, тут було кілька волхвів, що служили старим богам, прийшло чимало воєвод, бояр і мужів — християн.
— Мусимо ввергнути у Волхов Перуна, — сказав Добриня, — зруйнувати кострища на Перинь-горі, охрестити Новгород і всі полунощні землі.
Усі в палаті мовчали, жарко горіли свічі, жрець загримів своїм бубном, дзвоники на ньому одразу стихали, як відгомін далекого вітру.
— Хто ж підніме руку на Перуна й поверже його? — пролунав у палаті несміливий голос.
Добриня якусь хвилину стояв, дивлячись на воєвод і бояр новгородських. Іти з ними? Ні, не по дорозі зараз Добрині з нехрещеним воєводством і боярством — він уже давно став над ними, мусить діяти нині як князь… Добриня, правда, забув, що, зрікшись свого роду, він все ж не пристав і до князів, а був тільки слугою княжим. Дивись не промахнись, новгородські бояри й воєводи не помилують, зникне надоба — і князі не пошкодують!
— Я одрубаю голову Перуну, — промовив Добриня.
І Добриня зробив, як сказав. На Перинь-горі і навкруг неї зібрались тисячі людей — бояр, воєвод, тисяцьких, сотенних, десятників, там стояли й прості люди новгородські — кожум’яки, скудельники, кузнеці, дереводіли, мореходці, мисливці, всіх їх оточувала, як велів Добриня, гридьба, вої з мечами й списами.
Це було на світанні. Із-за далекого обрію вставало в прозорих туманах велике багряне сонце. То тут, то там у небі пливли, ніби важкі новгородські учани, сірі хмари. Над горою з великим лементом і криком кружляло вороння, що завжди після жертв мало на Перинь-горі свою поживу.
Але цього дня воронню нічого було ждати — на Перинь-горі не палали, як раніше, кострища, не ревли жертвені воли й корови, не іржали коні, — біля Перуна, що срібними очима дивився на схід, порались вої, вони обв’язували його постать мотузами, обв’язані вже були й інші боги — їх мали волочити вниз по горі й кидати у Волхов.
Та раніше треба було їх осквернити, особливо треба було зганьбити як бога Перуна, адже він — перший між старими богами, не стане його — не стане і всіх їх.
Гридні подали воєводі Добрині сокиру. Він попробував лезо й, тримаючи сокиру в правиці, став підніматись по драбині, яка сягала аж до плечей Перуна.
Там Добриня й зупинився. Він стояв віч-на-віч з Перуном, срібні очі якого тьмяно поблискували в промінні сонця, що вставало із-за обрію. Воєвода аж здригнувся, йому здалося, що очі Перуна зазирають у саму його душу. Драбина хитнулась, так, либонь, можна й упасти. Щоб почувати себе певніше, Добриня одірвав погляд від обличчя Перуна…
Тоді, стоячи високо над усіма, Добриня побачив далекі ліси, сріблясте, схоже на велетенську чашу плесо Ільмень-озера, множество людей на Перинь-горі, її схилах, багряне сонце над далеким обрієм, — починався день.
Це був останній день Перуна і старих богів. Добриня високо підняв правицю, прицілився, вдарив, потім почав рубати голову Перуна так, що навкруг полетіли тріски.
І враз заволали вої, всі люди, що стояли на горі. Добриня, зробивши своє, швидко спустився вниз, а вони натягли мотузи, валили, волокли ідолища до Волхова. Останній день старих богів закінчився…
Уночі Добриня не спав. Здавалося, і йому, і всім стомленим людіям новгородським слід було спочити — після повалення богів на Перинь-горі було ще хрещення на Волхові, яке вчинили єпископ Іоаким і священики, увечері Добриня з воєводами й боярами вечеряли з гостями з Києва в княжому теремі.
Саме в цей час трапилось лихо. У городі почалась пожежа. Хтось підпалив стіни княжого терема й дітинця. Гридні кілька годин носили воду з Волхова, засипали стіни піском, гасили жар просто ногами.
Але тільки погасили пожежу в дітинці, заграва встала над лівим берегом Волхова — там горіли княжі склепища і, хоч гридні одразу на лодіях попливли туди, гасити пожежу було вже пізно — склепища горіли, як свічі, вогонь гоготів, віхті від пожежі летіли на сусідні дворища — зашумів, закричав переляканими голосами весь Новгород…
Добриня не лягав — де вже йому було спочивати?!
4
Князь Володимир швидко дізнався про те, що сталось у Новгороді. Вісті про глухий опір християнству й усьому новому, що владно входило в життя, доходили й з інших земель — з червенських городів, з Полотська, Тмутаракані.
Втім, що землі — в самому Києві було дуже неспокійно: на кладовищах, де по новому обряду ховали мертвих і ставили над могилами хрести, хтось ночами викопував трупи й сволочив[183] їх, хрести на кладовищах і над шляхами сікли, на Подолі й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володимир», після закриття браузера.