Читати книгу - "Філософія: Навчальний посібник."

Цінності»[295]. І нарешті можна вказати на досить популярну і водночас критиковану думку відносно світів ще одного англійського філософа австрійського походження Карла Поппера (19021994). Він вважав доцільним і евристичним виділяти три світи: 1) фізичний світ, 2) світ станів свідомості, і третій світ, куди автор «поселив» теоретичні системи, проблеми і проблемні ситуації, критичні аргументи, стани дискусій або стани критичних суперечок, і само собою зміст часописів, книжок, бібліотек[296]. Незалежність існування третього світу Поппер пояснював різними аргументами, в тім числі й уявними розумовими експериментами. Наприклад, якщо всі наші актуальні технічні знання якось раптом зникнуть, то в бібліотеках збережеться фахове знання, з якого ми знову навчимося будувати машини.

Як бачимо, поняття світу є багатозначним і вживається у смислах, близько пов’язаних з усім, що стосується людей.

Отже, у першому наближенні до значення нашого поняття можна сказати, що світ є деяка цілокупність явленої нам дійсності. Але оскільки світ є даним нам мірою нашого пізнання і розуміння, а це, в свою чергу, визначено ступенем соціально- і культурно-історичного розвитку людства, то далі бачаться такі дві форми представленості світу: наукова картина світу і світогляд. Перша - це цілісна сукупність конкретно-наукових знань про весь світ, який інколи називають латинським словом універсум (universum), або окремі його зрізи, і тоді говорять про фізичну, біологічну, географічну тощо картину світу. Наукова картина світу час від часу уточнюється, а науковці прагнуть максимально зменшити роль суб’єктивного елементу у системі знань. Друга форма представленості світу - світогляд - навпаки, завжди дає світ центрованим навколо людини, її цінностей, смислу власного буття, призначення, переживання. «Я (ми) в світі», «я (ми) і світ», «мій (чужий) світ» - ось грані цієї центрації. У соціальному вимірі світоглядні аспекти торкаються стосунків людини з такими зовнісущими «світами», як суспільство в цілому (соціум, за аналогією з універсумом), світи культури, влади, норм, мови, знання тощо. У подальшому викладі нами обрано саме такий напрямок подання курсу: дати у властивий філософії спосіб людину у її відношенні до світу («світів»).

Література

1. Гайденко П. П. Бытие и разум // Вопросы философии. - 1997. - №7. - С. 114-140.

2. Гартман Н. К основоположению онтологии. - М.: СПИФ «Наука», 2000. - 650 с.

3. Гурина П. Философия. - М.: Республика, 1998. - Гл.6. Что такое метафизика? - С. 164-239.

4. Гусєв В.І. Вступ до метафізики: Навч. посіб. К.: Либідь, 2004. - 488 с.

5. Дамміт М. Логічні основи метафізики. - К.: Iris, 2001. - 359 с.

6. Доброхотов А. Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. - 245 с.

7. Жеребкін С. Міф про метафізику // Філософська думка. - 1998. - №1. - С. 98-120.

8. Корет Э. Основы метафизики. - К.: Тандем, 1998. - 248 с.

9. Лобковиц Н. От субстанции к рефлексии. Пути западноевропейской метафизики // Вопросы философии. - 1995. - №1. - С. 95-105.

10. Метафизика как она есть: Размышления о ...: Философский альманах / Борчиков С. А. и др. - М.: МАКС Пресс, 2006. - Вып. 9. - 128 с.

11. Поупкин Р., Стролл А. Философия: Вводный курс. - М., - СПб., 1997. - Гл. 3. Метафизика. - С. 164-239.

12. Сартр Ж. П. Буття і ніщо. Нарис феноменологічної онтології. - К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001. - 854 с.

13. Тейчман Д., Эванс К. Философия. Руководство для начинающих. - М.: ИНФРА-М, Весь мир, 1998. Ч.І. Метафизика: философия бытия и познания. - С. 14-29.

14. Трубников Н. Н. Время человеческого бытия. - М.: Наука, 1987. - 255 с.

15. Хайдеггер М. Бытие и время. М.: AD MARGINEM, 1997. - 451 с.

16. Хайдеггер М. Основные понятия метафизики // Вопросы философии. - 1989. - №9. - С. 116-163.

17. Чанышев А. Н. Трактат о небытии // Вопросы философии. - 1990. - №10. - С. 158-165.

2. ПРИРОДА
2.1. Поняття природи. Розвиток філософських і природознавчих уявлень про світ природи

Слово «природа» викликає багаті асоціації у будь-кого, хоч воно щодо буденного вжитку і видається дещо пишномовним. Пересічний обиватель певної місцевості пов’язує це слово зі своїм безпосереднім чи ближнім довкіллям. У комфортне життя мешканців міста природа частіше входить погодою, докучливими опадами, коливаннями температури, кімнатними рослинами й тваринами, виїздами «на природу» у вихідні дні. Більшість жителів села сприймає природу з боку повсякденних трудових відносин з природними факторами. У високорозвинених країнах звертає на себе увагу значне зменшення кількості населення, яке, так би мовити, протистоїть природі віч-на-віч: це невелике число фермерів та працівників добувної промисловості. Технічний прогрес сприяє віддаленню людини від природи і може статися, що в перспективі у більшості населення Землі переживання взаємовідносин з природою відійдуть на периферію свідомості і емоційного комплексу. Хіба що засоби масової інформації час від часу будуть доносити до нас жахливі картини природних катаклізмів, а астрономи ще раз нагадають про ймовірні зіткнення Землі з космічними