Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Очікування шторму 📚 - Українською

Читати книгу - "Очікування шторму"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Очікування шторму" автора Юрій Миколайович Авдєєнко. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 126 127 128 ... 156
Перейти на сторінку:
солоного. Він давно вирішив стати рибалкою. І жалкував, що через маленький зріст дорослі не беруть його в море.

А навчання? Яка з нього користь! Рибі особисто начхати, хто її неводом витягує — письменний чи не дуже.

Берег довгий. І півкруглий, як край блюдця. Галька на ньому світла. Лише біля самої води — темна й блискуча. Тому що волога. Не встигає висихати. Хвилі лижуть її і лижуть, мов кіт сметану. Добре на березі. Та від сторонніх очей не сховаєшся. Побачить хтось із колгоспників Івана — не пожаліє. За вухо візьме. І… заведе в школу.

Найкраще сховатися б удома. Так раніше Іван і робив, коли мати на шаланді виходила в море. Але тепер лафа скінчилася. Третій тиждень у них квартирантка живе, біженка з Новоросійська. Сувора така тітонька — вчителька. Взяли її алгебру та геометрію викладати. У старших класах. Ось вона й байдикує в першій половині дня вдома.

Зітхає Іван. Важко, як старий. Думає: а якщо обережно-обережно на горище перебратися? Квартирантка й не помітить. Валяється, напевно, на ліжку. Книгу читає.

Правильна думка! На горищі сіно. Поспати можна. Задвірками виходить Іван до своєї хати. Біля криниці в паркані дірка. А навкруги кропива молода — багатство за нинішніх часів. Суп з неї варять.

Підібрався до сарая Іван. Подивився крізь щілину. Завішене вікно в кімнаті квартирантки. Тепер — шасть у сіни. А там і драбина на горище. В сінях на лаві відро з водою стоїть. І кухоль поруч. Попити б водички, та зашуміти кухлем можна. Іван переводить подих і п'є прямо з відра.

Драбина вдома добра, не рипить. Люк гавкнути може. Навіс там один перекошений. Нагодувати б його риб'ячим жиром! Іван, підштовхуючи однією рукою люк угору, другою піднімає край, де заїдає навіс. Ура! Минулося!

Старанно зачинивши люк, Іван ступає в сіно до слухового вікна. Шаль, що з нього моря не видно. Зате скелю видно. І батарею на ній. І морячків також… Щасливі хлопці — моряки, ніхто в школу не ходить. І безглузді завдання «З пункту А вийшов поїзд із швидкістю 60 км за годину…» — розв'язувати не примушують.

«Виросту — піду в моряки, — думає Іван. — Рибалкою, звичайно, добре. Та не сидіти ж вік у колгоспі! Краще по морях, океанах побродити. Куплю собі мавпу й навчу різних фокусів. Ось потіха буде…»

Тер-рр… Скрипить люк. Кого лиха година принесла?

Квартирантка. Вистежила, зануда!

Проте про всяк випадок Іван ховається за важкою, обвішаною павутинням балкою. Квартирантка дряпається по сіну, піднявши пелену сукні. Її довгі ноги в чорних панчохах провалюються в сіно. Вона ступає навколішки. Доповзає до слухового вікна. В руках у неї з'являється бінокль. Вона підносить його до очей і щось довго роздивляється.

«Батарею!» — здогадується Іван. Він сидить ні живий пі мертвий.

Потім квартирантка повертається назад. Вибирається з люка.

Іван хоче простежити, що ж вона робитиме далі, спинається навшпиньки. Дрин, що випадково опинився під ногами хлопчика, зрадливо тріщить. Квартирантка здригнулась і обертається…


Що ми маємо?

Чирков детально, з властивою йому сумлінністю розповів Каїрову про поїздку в Перевальне. Крізь потужну лупу Каїров, крекчучи й незадоволено наморщуючись, розглядав фотографію, яку дала капітанові Оленка. Він підійшов до вікна. Потім знову сів на ліжко. Нарешті поклав і лупу, й фотографію на ковдру. Сказав:

— Траплялося мені бачити фотографії і дещо вищої якості…

— Якість і справді не дуже, — погодився Чирков.

— Очі трохи змазані. Кліпала… Гаразд. Збільшити й розмножити. Сьогодні ж.

— Завтра на ранок, товаришу полковник. У нас сушилки немає.

Каїров нічого не відповів. Однак обличчя в нього стало кисле й зовсім старе. Йому треба було б поголитися, бо щетина на підборідді густо темніла.

— Ви обідали? — запитав Чирков.

— Ні, — відповів Каїров і погладив долонею підборіддя.

— Тож ходімо в їдальню.

— Іще не час, капітане. На ситий шлунок важко думається. Кров з голови йде.

— При моїй худорбі це непомітно, — не стримав усмішку Чирков.

— Тобі легше прожити. Гаразд, — Каїров підвівся з ліжка, — досить жартів. Перш ніж вирушити в їдальню, підіб'ємо підсумок наших двох візитів. Що ми маємо на сьогоднішній день?

— Ми маємо фотографію сестри-хазяйки Погожевої, з якою Сизов підтримував контакт. Ми знаємо, що якась жінка, вважаю Погожева, писала Сизову й призначила зустріч біля лазні з агентом Примаковим. Ми знаємо, що Погожева…

— Очевидно, Погожева, — поправив Каїров.

— Так… Очевидно, Погожева рекомендувала Примакову влаштуватися на нафтоперегінний завод. Вона не дала йому пароля, сказавши, що його знайдуть. Вважаю, вона не могла розраховувати лише на себе. Отже, в місті є чи в місто прибудуть агенти, які знають Примакова й яких Примаков знає в обличчя.

Чирков говорив не вільно, а так, немов диктував протокол. Давалася взнаки звичка.

— Так чи інакше, а нафтоперегінний завод випускати з поля зору не можна, — сказав Каїров. — Можливо, сама Погожева стане шукати зв'язок із Примаковим. Вона ж не може знати, що він заарештований. Тому сьогодні ж направимо на завод людину з фотографією Погожевої. Раптом клюне. Однак основну увагу, капітане, й усі сили свої ми повинні викласти на головні питання. Хто вбив Сизова? Й з якої причини? Треба проаналізувати всі причини, аж до ревності. В цьому світлі особливо цікавий Роксан.

— Отже, версію з Дешиним…

— Версію з шофером Дешиним треба відкинути, й чим швидше, тим краще. Дешина слід судити за іншими статтями. До вбивства він жодного дотику не має. Якщо фляжка Сизова опинилася на квартирі Дорофєєвої, тоді з чиєї

1 ... 126 127 128 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Очікування шторму"