Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Їхня кохана лялька, Алекса Адлер 📚 - Українською

Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

630
0
02.09.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Їхня кохана лялька" автора Алекса Адлер. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Любовна фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 126 127 128 ... 140
Перейти на сторінку:
34.3

− Я подумаю, − кидаю сухо, опускаючи Тріскальце на підлогу і повільно підіймаючись на ноги. Похитнувшись, повертаю собі видимість рівноваги. – Цей ритуал… Він тут відбуватиметься, на Імаран?

− Так, − моя викрадачка звужує очі, ніби намагається зрозуміти, що відбувається в моїй голові. Але не схоже, що їй це вдається. Нехай на-агари мене й кинули, та їхній ментальний блок із моєї голови нікуди не зник. – Завтра, під час першого світанку ти маєш дати мені відповідь. І зійти на вівтар до того, як розпочнеться другий.

Два сонця, два світанки. І ритуал, який із її слів якось надто нагадує жертвопринесення. Зі мною у ролі жертви.

− Зрозуміло. Сподіваюся, ти не збираєшся знову засунути мене в карцер без вікон і дверей на той час, що мені залишився? Хіба так чинять із тими, кому начебто намагаються допомогти? – напружено дивлюся на брюнетку. − З такими методами я ще можу вирішити, що ти якась лиходійка і задумала щось лихе.

Хамана здивовано сіпає бровою. І хижо усміхається.

− Знаєш... Ти подобаєшся мені все більше і більше, Женя, − муркоче вкрадливо. − Ні, більше не збираюся. Тобі нададуть покої, гідні такої важливої ​​гості. Подивися сама.

І вона помахом руки ніби розсікає простір. Проріз, що утворився переді мною, стікаючи пітьмою, розростається, поки не утворює щось на кшталт арки, через яку видно зовсім інше приміщення і щось, що вельми нагадує ліжко.

Приймати її пропозицію мені відверто лячно. Але якщо вже я вдаю, що граю за її правилами, доведеться ризикнути.

Шумно видихнувши, роблю рішучий крок у міжпросторовий перехід. Тріскальце, стривожено застрекотавши, прямує слідом за мною.

Цього разу Хамана, здається, не обдурила. Я дійсно опиняюся в якійсь кімнаті, що нагадує величезну круглу спальню, поєднану з цілою низкою інших приміщень.

Озирнувшись, зауважую, що сама брюнетка за мною не пішла.

Ну і чудово. Від цих чорних очей, що виморожують до кісток, у мене мороз по шкірі. Неможливо зібратися з думками поруч з нею.

Побіжно оглянувши виділене мені тимчасове житло, через відкриту арку виходжу на напівкруглий балкончик. Торкаюся пальцями шорсткої огорожі, стискаю край до побілілих кісточок. Дірка в грудях відгукується пекучою пульсацією. Підіймаю погляд вгору, до різі в очах вдивляючись у чуже бузкове небо з двома сліпучими дисками «сонць». Мені б розкинути руки та злетіти над чужим містом, якого я практично не бачу за пеленою сліз та світла.

Десь там, поза атмосферою Імаран, на орбіті цієї чортової планети кружляє Саяре, космічний корабель двох віроломних хвостатих братів. Напевно, Са-ард і Шоа-дар зараз мчать до нього на джеті, щоб вирушити далі в дорогу, дотримуючись настільки важливого для них маршруту. Напевно, вже через кілька стандартних діб вони забудуть про свою «іграшку», зосередившись на важливіших справах. І навряд чи будуть жалкувати... Подумаєш, скористались й кинули...

Шмигнувши носом, закушую губу. Відчуваю, як по щоках струменять сльози.

Зрадники!

Навіть якщо вони тисячу разів мають таке право, все одно… зрадники!

Скільки б я не готувала себе до нашого невідворотного розставання, скільки б не переконувала себе раніше, що впораюся, зараз я почуваюся розтоптаною і розчавленою. Відкинутою та приниженою. Бо не так усе мало бути. Не так.

Ось ким я була для них. Іграшкою, яка ніколи не буде важливішою за честь.

Як завжди, я не маю ніякого значення. Чого я чекала? Мене навіть рідна мати не любить достатньо, щоб заради мене чимось жертвувати. Що вже говорити про цих змієхвостих гадів.

І я навіть не можу сказати, що вони розбили мені серце. Моє крихке, вразливе людське серце не тут. Воно вмирає десь там, на Землі.

Боже. Про що я думаю? Хай ідуть у дупу!

Ридання змінюють істеричним сміхом. Хай ідуть!

Хай я нікому не потрібна. Тоді й мені ніхто не потрібний.

Знати б ще, що тепер робити? Просто взяти й вручити своє життя цій кошмарній суці Хамані, погодившись на її ритуал? А якщо вона мене обдурить? Як отримати гарантію?

− Ур-р-р-стр-р-рт-т, − раптом чую я внизу.

І до моєї щиколотки знову тулиться голова мого новонабутого... друга. Так, саме другом я вже відчуваю Тріскальце після всього, що ми пережили разом.

− Привіт, малюче, − ще раз шморгнувши носом, я витираю сльози й присідаю поряд з ним. – Хоч ти мене не покинув.

− Ур-р-р.

− От як мені бути? − зітхаючи, чухаю його за бочок. − Не довіряю я цій моторошній Хамані. А вибору в мене немає. Якщо вона сказала правду, моє справжнє тіло скоро помре. І я назавжди залишусь лялькою. Але як я можу їй довіритись, просто зійти на якийсь там вівтар і дозволити цій особі проводити наді мною свій невідомий ритуал? Це ж… навіть звучить безглуздо.

− Ур-р-р-р, − Тріскальце знову штурхає головою мені в руку.

І там, де він торкається, шкіра раптом починає вібрувати, а в голові раптово спалахує яскрава картинка, на якій я бачу себе з боку на цьому балконі, підсвічену м'яким золотисто-бузковим світлом двох «сонць».

− Що це було? − завмираю приголомшено.

− Ур-р-р, − знову лащиться до мене Тріскальце. Дивна вібрація повторюється. І я бачу тепер Хаману, оповиту бурливою тьмою. Бачу її чорні, як космічна безодня, очі і підступну, жорстоку посмішку на червоних губах. − Стр-р-р-р-р, − тремтить мій маленький друг, притискаючись до мене всім тілом.

− Це ти мені показуєш? Ти теж вважаєш її моторошною? – питаю чомусь пошепки.

І в думках починає миготіти калейдоскоп картинок, що стрімко мчать назустріч будиночками-кульками, містками між ними та бездонною прірвою інопланетного міста-мурашника. Дихання перехоплює жахом та відчуттям вільного падіння. Раптові лещата чиїхось обіймів і різкий сильний удар вибивають із мене дух... і буквально викидають із видіння.

Я в барвах і деталях згадую, як чорнява сука просто взяла і просто кинула цього милого малюка в прірву. Звісно ж, він вважає її моторошною.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 126 127 128 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Їхня кохана лялька, Алекса Адлер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"