Читати книгу - "Війна і мир 1-2"

на П'єра, важко роздягався з допомогою слуги. Зоставшись у заношеному критому китайкою кожушку і в валянках на худих, кощавих ногах, проїжджий сів на диван, відкинувши на спинку свою дуже велику й широку в скронях, низько обстрижену голову, і глянув на Безухова. Строгий, розумний і проникливий вираз цього погляду вразив П'єра. Йому захотілось заговорити з проїжджим, але коли він зібрався звернутись до нього з запитанням про дорогу, проїжджий уже заплющив очі і, склавши поморщені старі руки, на пальці однієї з яких був великий чавунний перстень з зображенням Адамової голови, нерухомо сидів, чи відпочиваючи, чи щось глибокодумно і спокійно обмірковуючи, як здалося П'єру. Слуга проїжджого був увесь вкритий зморшками, теж жовтий дідок, без вусів і бороди, які, видно, не були збриті, а ніколи й не росли в нього. Повороткий старенький слуга розбирав погрібець, готував чайний стіл і приніс киплячий самовар. Коли все було готове, проїжджий розплющив очі, присунувся до стола і, наливши собі одну склянку чаю, налив другу безбородому дідкові й подав йому. П'єр починав непокоїтись і почувати доконечну потребу, навіть неминучість розмови з цим проїжджим.

Слуга приніс назад свою порожню перевернуту склянку з недокусаною грудочкою цукру і спитав, чи не треба чого.

— Нічого. Подай книжку, — сказав проїжджий. Слуга подав книжку, що здалася П'єру духовною, і проїжджий заглибився в читання. П'єр дивився на нього. Раптом проїжджий відклав книжку, заклавши, згорнув її і, знову заплющивши очі і спершись на спинку, прибрав свою попередню позу. П'єр дивився на нього і не встиг одвернутися, як старий розплющив очі і втупив свій твердий і строгий погляд просто в обличчя П'єру.

П'єр почував себе збентеженим і хотів відхилитися від цього погляду, але блискучі старечі очі непереборно притягали його до себе.

II

— Маю приємність розмовляти з графом Безуховим, якщо я не помиляюсь, — сказав проїжджий неквапливо й голосно. П'єр мовчки, запитально дивився крізь окуляри на свого співрозмовника.

— Я чув про вас, — говорив далі проїжджий, — і про те, що спіткало вас, добродію мій, нещастя. — Він ніби підкреслив останнє слово, неначе сказав: «Так, нещастя; хоч як ви називайте, — я знаю, що те, що сталося з вами в Москві, було нещастям». — Вельми співчуваю вам, добродію мій.

П'єр почервонів і, швидко спустивши ноги з ліжка, нагнувся до старого, неприродно й ніяково усміхаючись.

— Я не з цікавості згадав вам про це, добродію мій, а з більш важливих причин. — Він помовчав, не випускаючи П'єра зі свого погляду, і посунувся на дивані, запрошуючи цим жестом П'єра сісти біля нього. П'єру неприємно було заходити в розмову з цим старим, але він, мимоволі підкоряючись йому, підійшов і сів біля нього.

— Ви нещасні, добродію мій, — говорив він далі. — Ви молоді, я старий. Я бажав би по змозі моїй помогти вам.

— Ах, так, — з вимушеною усмішкою сказав П'єр. — Дуже вам вдячний… Ви звідки зволите проїжджати? — Обличчя проїжджого було непривітне, навіть холодне і строге, але, незважаючи на те, і мова і обличчя нового знайомого непереборно приваблювали П'єра.

— Але якщо з будь-яких причин вам неприємна розмова зі мною, — сказав старий, — то ви так і скажіть, добродію мій. — І він раптом усміхнувся несподівано, по-батьківському ніжною усмішкою.

— Ой, ні, зовсім ні, навпаки, я дуже радий познайомитися з вами, — сказав П'єр і, глянувши ще раз на руки нового знайомого, зблизька придивився до персня. Він побачив на ньому Адамову голову, знак масонства.

— Дозвольте мені спитати, — сказав він, — ви масон?

— Так, я належу до братства вільних каменярів, — сказав проїжджий, все глибше і глибше вдивляючись у вічі П'єру. — І від себе і від їх імені простягаю вам братню руку.

— Я боюсь, — сказав П'єр, усміхаючись і вагаючись між довірою, яку викликала в нього особа масона, і звичкою до глузування з вірувань масонів, — я боюсь, що я дуже далекий від розуміння, як це сказати, я боюсь, що мій напрям думок щодо всієї світобудови такий протилежний вашому, що ми не зрозуміємо один одного.

— Мені відомий напрям ваших думок, — сказав масон, — і той ваш напрям думок, про який ви кажете і який вам здається витвором праці вашого розуму, є напрям думок більшості людей, є одноманітний плід гордості, лінощів і темряви. Пробачте мені, добродію мій, якби я не знав його, я б не заговорив з вами. Ваш напрям думок є сумна омана.

— Цілком так само, як я можу припускати, що й ви перебуваєте в омані, — сказав П'єр, блідо усміхаючись.

— Я ніколи не насмілюся сказати, що я знаю істину, — промовив масон, дедалі більше вражаючи П'єра своєю точністю і твердістю мови. — Ніхто сам не може досягнути істини; лише камінь за каменем, з участю всіх, мільйонами поколінь, від праотця Адама і до нашого часу, споруджується той храм, який повинен бути гідним житлом великого бога, — сказав масон і заплющив очі.

— Я повинен вам сказати, я не вірю, не… вірю в бога, — з жалем і з зусиллям вимовив П'єр, почуваючи, що мусить сказати всю правду.

Масон уважно подивився на П'єра і усміхнувся, як усміхнувся б багач, тримаючи в руках мільйони, до бідняка, який би сказав йому, що нема в нього, в бідняка, п'яти карбованців, які можуть дати йому щастя.

— Так, ви не знаєте його, добродію мій, — сказав масон. — Ви не можете знати його. Ви не знаєте його, через те ви й нещасні.

— Так, так, я нещасний, — потвердив П'єр, — але що ж мені робити?

— Ви не знаєте його, добродію мій, і через те ви дуже нещасні. Ви не знаєте його, а він тут, він у мені, він у моїх словах, він у тобі і навіть у тих блюзнірських думках, які ти висловив щойно, — суворим тремтячим голосом сказав масон.

Він помовчав і зітхнув, видно, намагаючись заспокоїтися.

— Якби його не було, — сказав він тихо, — ми б з вами не говорили про нього, добродію мій. Про що, про кого ми говорили? Кого ти заперечував? — раптом сказав він тріумфуюче-суворим і владним голосом. — Хто його видумав, коли його нема? Чому з'явилося в тобі припущення, що є така незрозуміла істота? Чому ти і ввесь світ припустили існування такої незбагненної істоти, істоти всемогутньої, вічної і безконечної в усіх своїх властивостях?.. — Він зупинився і довго мовчав.

П'єр не хотів і не міг переривати цього мовчання.

— Він є, але зрозуміти його трудно, — заговорив знову масон, дивлячись не на П'єрове обличчя, а перед собою, перебираючи своїми старечими руками, які від внутрішнього