Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

         Отже, – Володимир заговорив ще тише, але хутчіше, – віру ви ніколи не зраджували, не відрікались в житті… Тоді заздрили, гнівились на когось, вкрали, поводились серед людей недобре, були не скромними, не покірними, як нам заповідав Господь, а багато гуляли, або спокусились брудній хіті.

         Володимир подивився на Родіона пильніше. Під своєю рукою, покладеною на його голову крізь свою єпітрахиль, ієромонах відчував, як сильно він тремтить, і навіть в один момент схопився за дошку аналоя. Ієромонах розумів, що це не пов’язано з його теперішніми переживаннями: скоріше за все, він фізично не міг довго стояти згорбленим. По тій причині, що Родіон Михайлович наче б не зважав на його слова, Володимир продовжував так:

         – Родіоне, ви думаєте про свій єдиний, як ви вважаєте, найголовніший гріх, але не каєтесь в тільки що промовлених мною. Тоді я почну запитувати. Ви вважаєте, що зрадили Христа?

         На той момент обличчя Родіона побіліло, мов у мертвеця. Невже справді прийдеться признатись? На хвильку він став міркувати, чи дійсно зрадив релігію; проте, всі ці міркування уже відомі читачеві. Поволі він пригадав свою теорію про Йова. Одначе в тому сні він сам прийняв обійми Звіра, тому якщо тут говорити про загальне існування провини, то виходить, що винен тільки Родіон.

         – Так, я зрадив Христа.

         – Як ви це зробили? – спокійним тоном допитував Володимир.

         – Я… я помилився у якомусь жахливому сні, і обняв того, кого вважав за Спасителя.

         Володимир нахилився до вуха Родіона.

         – Я знаю, – казав він, – я знаю про вашу провину, і вам здається, що в ній ви зрадили Христа. І це ви вважаєте вашим головним гріхом?

         – Так. Окрім, звичайно, смерті моєї дружини, як відплати за мою колишню чванливість. Але в цьому я вже розкаявся багато разів, і в Єрусалимі теж.

         – Я зрозумів, – відповів Володимир. – Але за вашим головним гріхом також стоїть якась людина. Це ваш син?

         Родіон затремтів ще сильніше, але не від питань ієромонаха, а по тій же старечій причині – він вже ледь стояв на ногах, до того ж його вже дуже боліла шия. До речі про слова Володимира буде сказано, що Родіон зовсім їм не дивувався. З відчуттям спорідненості до нього приходила й безмежна довіра. Так духовні чада приходять до їхнього духівника.

         – Ні, це не син. Це інша людина, яку я досі ніколи не бачив, але вона дуже сильно вплинула на мене і на мого сина. Це жахливо лукавий чоловік, і він хоче занапастити нас.

         – Ви знаєте, що це за людина? Хто він?

         Родіону згадались його передостанні слова у іконописній майстерні. Відтак, хоч як би це не було дивно, але він дотепер ревно вірив у те, що той чоловік не хто інший, як…

         – Антихрист. Це він, – відповів Родіон Михайлович.

         Володимир навіть не похитнувся, бо знав, що саме так відповість іконописець.

         – І ви кажете, що досі його ніколи не бачили? Цю людину, яку ви звете Антихристом.

         – Ніколи, – запевняв Родіон Михайлович.

         На секунду запала тиша.

         – Ви вважаєте, що ця людина привела вас до зради Христу?

         – Він хотів цього, – відрізав Родіон.

         – Гм, я вам скажу так: пригадайте вашу подорож на святу землю. Можливо, ви дещо зрозумієте, при цьому дещо дуже важливе.

         Родіон став пригадувати в ту же мить, однак нічого важливого в цих спогадах не побачив. З того дня почались його пошуки істини, і особливо він впевнився після наступних слів ієромонаха:

         – Цей спогад приведе вас до кореню всіх ваших проблем. Ви вважаєте, що тут у всьому воля Божа, але насправді тут замішана людська мстивість…

         – Якщо ви це знаєте, отче, то скажіть мені.

         – Не можу. Ви самі повинні пригадати, бо дійдете ви до того спогаду тільки шляхом справжнього каяття, і в моїх очах станете праведником. А якщо я вам зараз все розкрию, то ви ніколи по-справжньому не покаєтесь.

         Нарешті Володимир зняв єпітрахиль з голови Родіона. Звільнившись, він першою справою розім’яв шию. Із цього моменту в нього відновилась біль, пов’язана, певно, з протракційним лордозом.

*  *  *

         Так минули чотири дні Родіона Михайловича у Свято-Введенському монастирі. Вже о третій годині сьомого числа масово поширилась новина про лихорадку Онуфрія. Монастир сполошився. Забили дзвони, з допомогою яких намагались одізвати бісів від патріарха.

         Намісник Даміан об’явив загальну молитву за здоров’я Онуфрія. Особливо уся братія обговорювала дивні слова, сказані ним того ж вечора.

         – Наверняка с бесами борется наш патриарх. Помолимся же за него, – сказав інок Платон. Дізнавшись про ту новину, він став набагато менше говорити та забився у свою келію.

         Тієї ночі мало хто заснув у монастирі. А тим, хто й поринув у сон, дорікали, як Ісус дорікав за те ж своїм учням в Гетсиманському саду.