Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Вулиця Червоних Троянд 📚 - Українською

Читати книгу - "Вулиця Червоних Троянд"

386
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вулиця Червоних Троянд" автора Анатолій Олексійович Стась. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 127 128 129 ... 167
Перейти на сторінку:
class=book> «Прощайте, товариші…»

Хлопчина-шофер, який давав поради в лазні, іноді мрійливо шепотів, сідаючи до Бунелика на нари:

— Ех, дядьку Василю, залити б у бак побільше пального, проломити ворота цього клятого заводу, повернути б радіатором на схід… Ой і газував би ж! По сто двадцять кілометрів витискав би, кулею летів би…

— І далеко б ти залетів? До першого ж шлагбаума.

Хлопець зітхав.

— В тому-то й біда…

Хоча Бунелик добре розумів безглуздість такого плану втечі, іноді й самому спадало на думку захопити грузовик, вихопитися за місто й витиснути з машини оті сто двадцять кілометрів на годину. А потім… Що буде потім, Бунелик чітко уявляв. Тихо лаючись, він відганяв настирливу думку, навіть не натякаючи про неї Кисельову.

Далеко, ой далеко була рідна земля, що ввижалася уві сні цвітінням садків, блакиттю неба. Як тяжко було дістатися до неї, пройти через ворожі села, міста, крізь вогонь фронтів і пронести здобуту таємницю. Мільйони перешкод віддаляли Бунелика та Кисельова від Радянської країни.

Настала весна 1943 року. Відповіді на записку, передану членам підпільного центру в Дурханцтабір, не було. Доводилося діяти самостійно. Бунелик та Кисельов усе частіше поверталися до думки про втечу.

В цехах «Ардельт-верке» працювало кілька поляків. Ще раніше чули від них Бунелик та Кисельов про то, що в польських лісах створюються бойові загони Гвардії Людової, яка розгортає збройну боротьбу проти фашистських окупантів. До лінії фронтів далеко, до польських партизанів значно ближче. Якби донести отой дорогоцінний пакунок; що лежить під вугіллям на заводському складі, до районів, де діють загони польських патріотів! Можливо, вони підтримують зв'язок з Червоного Армією, можливо, в поляків с радіостанції… Але безглуздо вирушати в дорогу наосліп, навіть коли б і пощастило втекти із заводу.

Зрідка на заводському подвір'ї з'являлася білява молода жінка. Іноді вона приносила робітникам-в'язням трохи сухарів, кілька сигарет або ще що-небудь. Поговір ішов, начебто вона з Білорусії. Раніше жінка також працювала на «Ардельт-верке». Якомусь чиновникові із заводської адміністрації знадобилася робітниця в домі. Жінку забрали до міста. Але охорона пропускала її на територію підприємства. Бунелик та Кисельов почали придивлятися до білоруски. Розпитали в жіночому бараці: про неї ніхто не міг сказати поганого слова.

Вони познайомилися з жінкою. Одного разу, наче між іншим, натякнули їй, що потрібна карта Польщі. І це було їхньою фатальною помилкою. Можливо, в жінки знайшли карту, і вона не витримала тортур, зізналася, для кого дістала її. А може, білоруска була зовсім не тією людиною, за кого видавала себе. Все це лишилося загадкою. Та тільки одного дня біля заводських воріт зупинилася машина, з якої вистрибнули гестапівці, розділилися на дві групи і попрямували водночас до цеху і до будинку, де містилася таємна рентгенівська лабораторія.

При світлі плафона, що спалахнув на столі, Бунелик побачив бліде обличчя Шперлінга і чорні дула пістолетів.

— Рус, хенде хох!

Кисельова схопили в цеху. Закували в наручники, кинули в машину.

Допитували в тому ж похмурому підвалі, де колись вони стояли обличчям до стіни. Той же гладкий офіцер із значком-свастикою, жуючи ковбасу, задавав їм запитання. Росіянам потрібна була карта? Вони хотіли тікати? Хто підбурював їх до втечі? Вони комуністи?..

Бунелик та Кисельов заявили, що про карту вперше чують. Тоді в підвал привели білоруску. На очній ставці вона повторила зізнання. Та друзі зрозуміли: гестапівцям невідомо про головне.

Через кілька днів скривавлених, побитих їх штовхнули в якусь закурену кімнату із заґратованим вікном. За столом сидів сивий німець у темному костюмі.

— За підготовку до втечі з імперського підприємства, згідно законів воєнного часу, вас засуджено на довічне ув'язнення в концентраційних таборах, — не підводячи голови, завчено проговорив він. — Це трохи гірше, ніж теліпатися на шибениці. Все! Виведіть їх!

З дахів будинків падали дзвінкі краплини. Пригрівало весняне сонце, віяв теплий вітерець. «Прощайте, товариші…» Бунелик думкою перенісся до друзів, які залишалися в сілезькому місті й навіть не знали про те, що його й Кисельова спіткало нещастя. Гірко було визнавати, що таємниця «Ардельт-верке» разом з ними зникне в безвість.

З Вроцлава їх відправили в Маутхаузен, де вдень і вночі клубочився ядучий дим крематоріїв. Скоро доля розлучила їх.

Сліди обох загубилися…

Купа вугілля на подвір'ї «Ардельт-верке» поступово танула, пальне поглиналося заводськими печами. Підгрібаючи якось залишки вугілля, робітники натрапили на цупкий пакунок з клейонки, перев'язаний шпагатом. Німець-вартовий, що походжав поруч, вирвав із рук в'язня-поляка знахідку, розрізав тесаком шпагат. З пакунка посипались… фотознімки.

Ріхарда Шперлінга заарештували того ж дня. Його повезли до міста в гестапівській малині. Як тримався німець під час допитів, невідомо. Але ті, хто був свідками останніх хвилин його життя, розповідали, що помирав він достойно. Шперлінга розстріляли на подвір'ї «Ардельт-верке», зігнавши до місця страти всіх робітників — і німців, і іноземців.


Через роки

Доцент Новосибірського медичного інституту Стефан Антонович Шредерс, повернувшись із роботи, відпочивав, гортаючи новий журнал «Прага — Москва». Шредерса зацікавила стаття чехословацького вченого Карела Гануша, колишнього в'язня табору Маутхаузен. Гануш писав про своїх друзів-антифашистів, про людей сміливих і мужніх, які в умовах гітлерівського табору-катівні не припиняли боротьби. Увагу Шредерса привернули в статті два слова: «Професор Василь». Доцент гарячково пробіг очима журнальну сторінку. «Професором Василем» товариші по підпіллю називали Бунелика. Слідом за псевдонімом Шредерс побачив у статті й повне ім'я людини, яку вважав давно загиблою.

Ще ніколи в житті доцент так не хвилювався, як

1 ... 127 128 129 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вулиця Червоних Троянд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вулиця Червоних Троянд"