Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"

- Ох ти ж собако нечемний та невдячний! крикнув Старбак.- Дражниш мене тією самою жебрацькою карнавкою, що я тобі наповнив менш як п’ять хвилин тому! - А тоді, своїм звичаєм, знову напружено зашепотів: - Ану, наляжте, хорти! Здоженіть його!

- Слухайте-но, хлопці! - кричав Стаб до своєї команди.- Мені моя віра не дозволяє шаленіти, але отого паскудного німчиська я зжер би! Та гребіть же, гребіть, кажу вам! Невже ви попустите, щоб той падлюка зоставив вас позаду? Ви любите хильнути чарчину? То я не чарчину, а ціле барило горілки поставлю тому, котрий найкраще гребтиме! А чого це ні в кого з вас іще жодна жилка не луснула, га? І хто це там кинув якір з нашого човна? Ми ж стоїмо на місці і на дюйм не посуваємось, наче заштиліли! Агей, хлопці, он уже на дні човна трава росте! А на щоглі бруньки розпукуються, їй же богу! Ні, так діло не піде, хлопці! Ви гляньте лишень на отого німчиська! Одне слово, гребтимете ви так, щоб аж іскри сипались, чи ні?

- О! О! Диви, як за ним вода піниться! - репетував Фласк, аж пританцьовуючи.- А горб який! Ну-бо, наляжте, доженіть того бугая! Бач, вивертається, мов колода! Ох, хлопці, хлоп’ята, рвоніть! На вечерю будуть оладки й слимаки! Печені слимаки з млинцями! Ну-бо, ну-бо, рвоніть же! З нього ж буде сотня барил! Не прогавте! Чуєте? Чуєте? Гляньте, он той німчисько… Та гребіть же, заробіть пудинг на вечерю, хлопці! Такий кит! Такий китяра! Чи ви спермацету не любите? То ж три тисячі доларів пливуть, чуєте? Цілий банк! Англійський банк!.. Ну-бо, ну-бо, ну!.. Що це той німчисько робить?!

Ту мить Дерік саме пошпурив своєю маслянкою та бідоном у човни, що наздоганяли його; може, він думав затримати цим суперників, а водночас прискорити рух свого човна, ніби відштовхнувшись від кинутих назад предметів.

- Ах ти ж німецьке корито неотесане! - ревнув Стаб.- Гребіть же, хлопці, як сто тисяч кораблів рудих чортів! Ну-бо, Тештіго, чи ти не можеш розламати свій хребет на двадцять два цурпалки, аби не зганьбити старого Гейхеду? Що ти скажеш?

- Скажу - гребімо, як бісів батько! - гукнув індіанець.

Німцеві глузи розпалили наших людей, і всі три вельботи «Пеквода», пливучи майже борт у борт, почали швидко наздоганяти Деріка. Матроси гребли шалено, але рівно. Всі троє човнових старшин стояли в човнах вільно, гордо, по-рицарському й тільки час від часу підбадьорливо погукували до найближчого весляра:

- Давай, давай! Наляж на своє ясеневе! Втрімо носа німчиськові! Перестрибнімо його!

Та Дерік із самого початку мав таку вирішальну перевагу, що, попри все завзяття наших, вийшов би з цих гонів переможцем, якби його не спіткала справедлива кара в подобі «ляща», якого «спіймав» його середній весляр: гребнувши занадто глибоко, він не встиг вчасно підняти весло з води й трохи не перекинув вельбота. Дерік оскаженіло загорлав на своїх матросів, а Старбак, Стаб і Фласк скористалися цією затримкою і з гучними покриками, відчайдушно рвонувшися вперед, пристроїлись навскоси за німцевою кормою. Ще мить, і всі чотири човни вже опинились у збуреній струмині, яку зоставляв за собою кит, а обабіч них розходилась на боки збита ним пінява хвиля.

Те жахливе видовище краяло серце й паморочило розум. Кит уже плив, вистромивши з води голову, пускав перед себе фонтан частими уривчастими поштовхами і в нестямному страхові молотив себе по боці отим жалюгідним плавцем. Утікаючи, він кривуляв то ліворуч, то праворуч, поринав у кожну хвилю, що наздоганяла його, або вивертався правим боком догори, здіймаючи до неба той свій плавець, що відчайдушно метлявся. Так птах із підборканими крильми перелякано кружляє нерівними колами, марно силкуючись утекти від розбійників-яструбів. Але птах має голос і виявляє свій страх жалібним криком, а страх отого німого морського велетня був закутий, зачаклований у ньому: він не мав іншого голосу, крім отого здушеного хрипкого сапання, і через те його вигляд будив у душі невимовний жаль, дарма що його дивовижного огрому, його зубатої пащі, його могутнього хвоста ще вистачило б, щоб налякати наймужнішого з людей, що почували той жаль до нього.

Дерік побачив, що за хвильку-другу вельботи «Пеквода» випередять його, і, аби не поступитися здобиччю, наважився кинути гарпун, поки ще не втік останній шанс, хоча й розумів, що докинути з такої відстані буде дуже важко.

Та не встиг його гарпунник підвестися для кидка, як усі три тигри - Квіквег, Тештіго, Дагу - мимовільно схопились на ноги і, вишикувані скісною лавою, одночасно піднесли гарпуни. Нентакітська криця просвистіла над головою гарпунника-німця, і всі три вістря впилися в кита. Біле полум’я піни й бризків бухнуло вгору й сховало кита від людських очей. Кит шалено рвонувся вперед, шарпнув за собою всі три човни, і вони наразилися на борт німецького вельбота з такою силою, що й Деріка, і його ошелешеного гарпунника скинуло за борт, а човни-суперники пролетіли повз них далі.

- Не бійтеся, німецькі маслоїди! - гукнув Стаб, мимобіжно глянувши на них.- Зараз вас підберуть! Усе гаразд! Там позаду я бачив кількох акул… Таких собі, знаєте, сенбернарських псів, що рятують подорожніх у скруті. Ура! Отак треба пливти! Кожен човен - як сонячний промінь! Ура!.. Летимо, наче три бляшанки, прив’язані до хвоста скаженому кугуарові! Це так, ніби десь на рівному степу запрягти слона в тарадайку. Ото, хлопці, була б гонитва! Аж спиці в колесах мелькали б. Тільки ж і вилетіти сторчака можна, як колесо наскочить на камінь. Ура! Отак, мабуть, почуватимеш себе, коли летітимеш до дідька в пекло: котишся й котишся з гори, і кінця тій горі немає! Ура! Цей кит жене так, наче самому дияволові пошту везе!

Проте велетень мчав так недовго. Раптом він, гучно вдихнув повітря, незграбно пірнув під воду й пішов углиб. Три гарпунні линви зашаруділи, завищали, тручись об «бовдур» з такою силою, що аж протирали в ньому глибокі рівчачки, і гарпунники, боячися, що кит, ідучи так швидко вглиб, дуже скоро витягне за собою весь запас линв, із надзвичайною спритністю накидали на «бовдур» додаткові витки линви, з-під яких аж куріло. Пребігаючи по викладеному свинцем жолобку на вершечку форштевня, линва далі втікала майже прямовисно вниз із таким натягом, що носова частина кожного вельбота занурювалась у воду