Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

і вічної від Бога винагороди. Бійся Його величности, бійся Його суду, тремти перед Всевидячим Оком, бо ті, що відрікаються від Нього, мають для себе приготований вогонь незгасимий, черв незасинаючий. А ті, що пізнали Божества Його славу, ніколи ж від Нього не відлучаються, їх невимовна веселість, і радість, й утіха зі святими ісповідниками чекають. Це мені, о сину мій, найсолодша буде від тебе винагорода за ті болі, які я понесла при народженні твоєму, за труди у виховуванні, щоб ісповідник Господній відбувся, вийшовши з утроби моєї. І наречуся мучениковою матір'ю, і прославлюся в тілі синовому, що за Христа страждає. Постарайся-бо страждати за Того, Хто постраждав за нас, щоб багатьох благ від Нього сподобитися, і я через тебе їх же сподоблюся зі святими. Це я, о сину мій, стою при дверях кончини моєї — видиме світло не засіяє мені зранку. Ти ж — моє світло, о Христе, і життя моє, о Господи. Через те прошу тебе, о утробо моя, щоб не була я осоромлена у своєму упованні, яке маю на тебе, але нехай, за словом апостольським, через чудо спасуся. Народила тебе, дитино, — хай страждаю-бо в тобі, як у своєму власному тілі. Кров, від мене прийняту, не щадячи, пролий, щоб через неї і я прийняла почесть. Віддай тіло на рани, щоб через них і я возвеселилася перед Господом нашим, наче сама зле постраждала. Одна жінка, єврейка, колись сімох синів принесла Богові в мучеництво за благочестя — і в семи тілах синів своїх однією своєю душею страждала, перебувала непереможною. Ти ж один мені достатній будеш до слави в Господа мого, якщо за благочестя міцно трудитися будеш. Ось відходжу нині від тебе і перейду перед тобою до Бога. Тілом відходжу, дух же мій відлучений не буде від тебе, щоб з тобою сподобитися припасти до престолу Христового, хвалячися перед Ним твоїми стражданнями і твоїми подвигами вінчаючися, бо і корінь дерева, під землею схований, тою ж зрошується росою, як і його явлене на землі зриме гілля". Так весь день блаженна мати перед святою своєю кончиною сина свого улюбленого наставляла, обняла ж і цілувала його голову, очі, лице, уста, груди і руки. "О блаженна нині я, — говорила, — що тіло цілую мучениче!" І по таких достатніх словах, схилившися на шию йому, передала душу свою в руки Господа свого і спочила з миром.

Коли ж померла чесною смертю природною матір Климентова і похована була, залишився хлопець Климент зовсім осиротілий — одного мав Отця Бога. Бог же, спільний для всіх Помічник, турбуючись про сиріт і вбогих, блаженному Климентові, як малій ще дитині, дав другу матір. Була-бо в тому ж граді одна жінка — благородна, і чесна, і багата, на ім'я Софія, приятелька матері Климентової, блаженної Євфросинії. Та Софія жила за Богом, віддавалася молитвам удень і вночі, була ж бездітна — прийняла собі замість сина цього блаженного хлопця — Климента святого — і, як природну свою дитину, любила його, всіляко про нього дбаючи. У ті часи був голод великий дуже в Галатії, і покидали нечестиві елліни дітей своїх на шляхах, не маючи чим їх годувати, і самі від голоду пропадали. Тоді Климент святий зібрав тих дітей у домі Софії, другої матері своєї, і з її маєтку виховував, одягав, учив і до святого хрещення приводив їх, і зробив сиротинець та школу в домі Софії, що стала вона матір'ю багатьом дітям в Бозі, кращою від тих, що народили їх у тілі: родила-бо їх духовно, виховуючи в християнській вірі. Святий же Климент у молодих віку свого літах здобув мужа дорослого розум, почав з юности плоть свою умертвляти постом і повстримністю — як чернець жив. Бо від їжі, яку готували через забиття тварин, стримувався — їв же хліб і зілля, питтям же йому була вода; в тому уподібнювався святим трьом отрокам, їх же тіла, посту навчившися, неушкоджені були вогнем подвійним: і внутрішнім — природної похоті, і зовнішнім — палаючої печі. Небагато ж у тому краю тоді християн було, Климент блаженний серед них був як божественне якесь світило: багатьом світло пізнання Бога засвічував. Але вже час було світлій свічі на свічнику бути поставленій — Климентові святому, що чеснотами світився, зійти на ступінь освячення, щоб так, багатьох просвітивши, на путь спасіння їх наставити. Божим-бо промислом і волею і всіх, що в Галатії, християн зібранням одноголосним поставлений був спершу читцем, тоді дияконом і пресвітером, через два роки ж і на єпископський сан був возведений, молодий літами, мав тоді не більше двадцяти років, і був другим Даниїлом, що, сам юний, старих розумом і чеснотами перевищив і показав, що старість не за роками рахується, але за доброчинним життям і премудрістю. Прийнявши єпископський сан, Климентій святий не дітей лише, їх же багато зібрав, книг учив, але і старцям учителем був, еллінів до християнства приводячи й охрещуючи і щодня примножуючи Христову Церкву. Після цього почало передбачення блаженної його матері Євфросинії збуватися — почав сплітатися його вінець мученицький. Це почалося так. Диоклитіян-кат, прийнявши Римське Царство, у перший рік царювання свого послав писання у всі краї Римського володіння — до князів і владик, намісників своїх, до ігемонів ж, і воєвод, і градоначальників, наказуючи убивати й губити різними смертями всіх, що називаються ім'ям Христовим. Погрожував же в тих своїх писаннях тим князям і владам, які неналежно наказ його про згубу християн виконуватимуть, рівні для таких муки і смерть визначивши. Ретельним же в катуванні тому обіцяв багатство і почесті. Тому всі по краях і градах царські намісники та володарі і царських погроз боячись, і хотівши кожен догодити йому та прийняти від нього почесті, багато почали докладати зусиль, щоб знищити зі землі ім'я християнське. У той час у край Галатійський прийшов антипат Домитіян і шукав ретельно, за велінням царським, християн на убивство. До того обмовлений був невірними святий Климент, єпископ Анкирський, що забороняє поклонятися великим їхнім богам, до Христа ж свого багатьох приводить. І зразу Домитіян звелів його, взявши, привести до себе й спершу ласкавими і звабливими словами намагався притягнути святого до свого нечестя, говорячи: "Наклепи про тебе, нам принесені, ніяк правдивими мені не видаються, лице-бо, і вигляд чесний, і вдачі лагідність показують, що ти людина вибрана, благородна, премудра і розумна. Те, що говорять деякі про тебе, — від дитинячого безумства. Сам нам розкажи про себе,