Читати книгу - "Обурливо гарна, або Ліки Його Високості, Ольга Обська"

— Я бачу осуд у ваших очах, — сказав він з крижаним спокоєм. — З подібним осудом ми звикли дивитися на вихідців з півночі. Ми з молоком матері вбираємо зневагу до них. Чому? Звідки ця ворожнеча? Мешканці півночі — споріднений нам народ, з яким колись ми жили у мирі та злагоді. Так, ми вже забули ті спокійні часи. Вони стерлися зі сторінок історії. Натомість книги рясніють описом кривавих заколотів. Але давайте згадаємо найжорстокіший із них. Той, з якого все почалося. Тоді, три сторіччя тому, стояла сильна посуха. Піддані вимагали від короля назвати винного. Боги розгнівалися на королівство Лангобор? Чи причина в іншому? Винні знайшлися — північні чаклунки. На них списали всі нещастя, забуваючи про те, що північні землі постраждали від посухи більше за інші. Того посушливого літа король знизив збори з усіх провінцій, крім північної. В якості покарання, навпаки, збільшив данину. Тоді й спалахнув заколот. Мешканці півночі просто боролися за право жити, за право не дати своїм дітям померти.

У горлі пересохло. Біль заважав говорити, але Твінсен продовжив.

— А що ми знаємо про великий мор, який стався двісті років тому? Історія свідчить, що він був насланий жителями півночі. Чому знову звинуватили їх? Тому що всі провінції були охоплені епідемією, крім північної. Але ми забули, що серед жителів півночі набагато частіше народжуються обдаровані цілителі. Лікарі знали, як подолати напасть. Вони врятували свій народ. Вони хотіли врятувати й сусідні народи. Найкращі північні лікарі вирушили до західної, східної та південної провінцій. Але скрізь їх зустрічали гірше за ворогів. У них бачили зрадників та змовників. Двоє з них були варварськи забиті камінням. Тоді на Півночі спалахнув новий заколот. Чи можна звинувачувати жителів півночі за те, що тужили за невинно вбитими земляками? Що не змогли пробачити варварства? Що виступили зі злістю у відповідь?

Слабкість почала підло охоплювати тіло. Але Твінсен змусив себе продовжити так само твердо і наполегливо.

— Я міг би розповісти і про інші подібні події. Але навіщо? Настав час перегорнути ці гіркі сторінки нашої історії. Ми повинні стати мудрішими. Маємо припинити безглузду ворожнечу. Маємо забути про взаємну ворожість і ненависть. Ми повинні показати, що не бачимо у вихідцях з півночі ворогів. Найкращий спосіб повернути в наше королівство мир, спокій та процвітання — це дати мені розділити відповідальність за трон із представницею Півночі. Я прошу вас, шановні радники, підтримати мій вибір — Анабель із Лаамарії.

Твінсен обвів очима присутніх. Вони вже не перешіптувалися. Мовчали. Їхні погляди були спрямовані куди завгодно, тільки не на принца. Він сподівався, що зміг хоч когось із них схилити на свій бік. Він був упевнений, що принаймні один член Ради підтримає його — Тельмар. Твінсен встиг помітити, з якою батьківською любов’ю цілитель ставиться до Анабель. Але хто ще? Може, Демір? Він був її опікуном — мав оцінити, наскільки вона незвичайна. Тоді залишиться дочекатися ще лише одного голосу.

Якщо ж ні… Якщо дружину Твінсену обиратимуть таємним голосуванням, йому абсолютно байдуже, на кому зупиниться вибір Радників. Інші діви були йому на одне лице.

Твінсен сів. Спіймав на собі погляд батька. В його очах промайнуло щось особливе — те, що він так шукав. Може, просто здалося? Заговорив король абсолютно неупереджено:

— Прошу тих, хто підтримує вибір Його Високості, опустити праву руку на стіл долонею вниз.