Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

в постіль. А ще — сонечка Нью-Мексіко у шибках вікна, чистого

повітря та голубого неба. Тут нічого з переліченого не було.

І ніколи не буде.

«На тому світі відіспишся», — подумав він і набрав на

комунікаторі Ешфорда й Па. Вони не відізвалися. Хоча

повідомлення їм відправились. Він саме намагався зв’язатися зі

службою безпеки, коли прийшла лікарка й завела з ним

розмову. Її звали Мінь Стерлінґ. Заступниця Бенні Кортленда-Мапу. Він вислухав її не дуже уважно. На момент катастрофи

третина екіпажу відпочивала й перебувала в аварійних кріслах.

Інші дві третини поврізалися в стіни та палуби; термінали

й планшети, що їх тримали в руках, перетворилися на кінетичні

снаряди. Щось вона ще говорила про регенерацію тканини, невагомість і спинномозкову рідину. Бугай намагався зрозуміти,

де Па. Якщо вона загинула, а Ешфорд вижив, це перетвориться

на проблему.

Боротися з наслідками катастрофи можна в два способи. Або

всі збираються докупи й виживають, або й надалі плекають

племінні розбіжності та страх, і гине ще більше людей.

Треба якось скоординуватися з Марсом і Землею. На всіх чекає

дефіцит медичних препаратів та засобів. Якщо він хоче зробити, що задумав, то йому треба гуртувати людей. Необхідно

дізнатися, чи живі Моніка Стюарт і її команда. Або та її частина, яку не судитимуть за диверсійну роботу й не стратять. От якби

можна було розпочати власні трансляції… щось типу того, що

вона робила з Голденом…

Лікарка саме щось дуже жваве говорила. Він не звернув уваги, коли в палаті з’явилася Сем. Вона просто висіла в повітрі перед

ним. Її ліву ногу обхопила імпровізована шина з нейлонової

стрічки та пакувального матеріалу. Бугай виставив долоню

перед лікаркою, натякаючи, що йому треба її перервати, й переключився на Сем:

— Ти принесла звіт?

— Так, можу відрапортувати одразу, як прислухаєшся до того, що тобі говорять.

— Що?

Сем показала на докторку Стерлінґ.

— Ти повинен її вислухати, Бугаю. Ти повинен її почути. Це

важливо.

— У мене немає ні часу, ні терпіння…

— Бугаю! — гаркнула Сем. — Ти хоч щось відчуваєш? Хоч

щось… нижче цицьок?

Раптом його знову накрило відчуття того, що навколо все не

так. Від страху його пробрало до кишок. Умить запаморочилося

в голові, і він заплющив очі. До його мозку нарешті дійшли всі

слова, що їх торочила лікарка: перебитий спинний мозок, дифузне депонування крові, параліч. На превеликий власний

сором, він пустив сльозу. Жіночі обличчя розпливлися.

— Якщо неправильно зростуться волокна, — говорила

лікарка, — то ушкодження стане незворотним. Наші тіла не

розраховані на загоювання в невагомості. Ми збудовані так, щоби рідини не засто ювалися. Зараз на рану тисне скупчення

крові й спинномозкова рідина. Їх необхідно відвести, а перед

тим — вилучити уламки кіс ток, щоб розчистити їм шлях.

Регенерацію можна було би розпочинати прямо зараз, але

в мене добрий десяток людей, які без ноо тропних препаратів

просто вмруть.

— Я розумію, — кивнув Бугай. Справжній тиші в приміщенні

заважало пілікання медичної тривоги, голоси та гудіння

рециркуляторів повітря. — Що ви порадите?

— Медикаментозна кома, — не вагаючись, відповіла лікарка. —

Можна вповільнити процеси в системі. Стабілізувати до

евакуації.

Бугай заплющив очі, стискаючи повіки так, щоб назовні не

просочилися сльози. Лишилося сказати так, і все це стане

чужою проб лемою. Усе мине, а він прокинеться, коли корабель

на повному ходу летітиме якимсь маршрутом, а його тіло

зростатиметься. Або не прокинеться взагалі. Момент затягнувся.

Він згадав прогулянку між виведеними з ладу сонячними

колекторами. Як залазив на них. Як тримався за керамічну

щоглу ногами, поки його напарники її спилювали. Як бігав. Він

згадав жінку зі станції «Тайко», з якою зустрічався. Згадав

відчуття її тіла. Усе можна