Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Вона сиділа біля вікна, малювала щось на запітнілому склі пальчиком. Надворі йшов дощ, і світ здавався трохи повільнішим, ніби теж вирішив згадати щось важливе.

— Дідусю… — озвалася раптом, не відводячи погляду від крапель на шибці. — А якою була моя мама, коли була маленькою?

Я усміхнувся. Це питання чекало свого часу, і я був радий, що воно прийшло.

— Вона була дивом, — сказав я тихо. — Трошки вперта, дуже чутлива. У неї завжди світились очі, коли вона відкривала щось нове. Вона любила малювати, уявляти інші світи... І завжди була першою, хто помічав, якщо хтось сумує.

Маленька повернулася до мене, серйозно глянула в очі:

— А вона мене любила, ще коли мене не було?

— Вона любила тебе ще тоді, коли тільки мріяла про тебе, — відповів я. — Вона носила цю любов у собі, як сонце в кишені. І коли ти народилась — просто дістала й поклала тобі в серце.

Вона задумалася. Потім притулилася до мене, і ми сиділи разом — старий і маленька, між дощем і спогадами, між поколіннями і тишею, яка розповідала історії краще за будь-які слова.

---