Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

— Володимире, візьміть рушницю, — наказав я Боротянському.

— Дайте мені хоч револьвер, — попросив граф. Він весь аж тремтів від нервів.

— Не дам. А то ще перестріляєте нас І мовчіть.

Ми зупинилися біля залишків паркана. Ми з Боротянським вилізли з саней і пішли до хати, наставивши зброю. Снігу майже по пояс. Показав Боротянському, щоб тримався під стіною, бо в обхідника був револьвер. Треба було берегтися, щоб він не перестріляв нас із вікна. Тиша, наче в хаті нікого і немає. Але є, коли під’їздили, бачили дим з димаря, хтось пічку топив. Я чую якийсь тупіт усередині хати. Потім два різких кроки. І вже біжу до двох вікон, що виходили на вулицю. Дзенькіт розбитого скла, крик графа та іржання коней. Я вискакую з-за рогу і бачу, як коні тупцюють дибки, а потім кидаються тікати. Не дивлюся в їхній бік, бо бачу величезну чорну постать, що стрибає по снігу. Якби чудовисько було на чотирьох лапах, воно б встигло видертися на насип і сховатися за ним. Але задня лапа в бинтах, інша лапа послизнулася, вовкулака впав у сніг, тут же підхопився, та цієї миті мені було достатньо, щоби я видихнув і прицілився. Постріл збив чудовисько вже на самому верху насипу. Вовкулак упав, підхопився, я вистрелив із другого ствола. І вже біг із револьвером. Дерся на насип, побачив як вовкулак, що скотився униз, намагається бігти до лісу, сховатися за деревами, які могли його врятувати. Я випустив у нього всі сім набоїв з револьвера. Влучив мінімум п’ять разів. І чудовисько впало. На насип заліз Боротянський, що важко дихав. Я вихопив у нього рушницю і поліз униз, де борсалося чудовисько. Воно було все в пораненнях, але ще живе. Навіть спробувало кинутися до мене, то довелося розстріляти вовкулаку обидві передні лапи. Тепер він лише борсався у снігу і ричав. Здоровезний. Удвічі, якщо не втричі більший за найбільшого вовка. Він стікав кров’ю, але якою ненавистю були налиті його очі!

— Володимире! Потрібні мотузки!

— Для чого?

— Перетягнемо його до хати!

— Добийте його, Іване Карповичу!

— Я ще хочу побалакати.

— З ким? — дивується Боротянський.

— З ним Коли він повернеться у людську подобу. Тягніть мотузки, я бачив їх у санях! І подивіться, що там із графом!

Боротянський побіг, я перезарядив рушницю та револьвер. Чудовисько важко дихало і вже майже не сіпалося. Сніг навколо нього став червоним від його крові. Нарешті з’явилися Боротянський та Маєвський. Останній накульгував.

— О Господи! — скрикнув він, коли побачив чудовисько. Вовкулак рикнув, і граф сказав, що не зійде з насипу. — Це виплодок пекла! Знищіть його!

— Трохи пізніше, — мені довелося двічі з усієї сили бити вовкулака прикладом рушниці по голові, поки він знепритомнів. Я зв’язав йому пащу та лапи. Далі ми потягли його по снігу. Утрьох, бо коні боялися підходити близько до чудовиська.

— Швидше, потяг їде! — крикнув я, коли почув далекий гудок паровоза Ми тільки-но затягнули чудовисько на насип, перетягли через рейки і зіштовхнули з насипу до хати. Потім ще встигли прикрити саньми. Почекали, поки пройде потяг, повантажили вовкулака і привезли його до хати. Там сиділа сестра обхідника і гірко плакала Дівчина були перелякана Коли ми затягли поранене чудовисько до хати, з дівчиною взагалі сталася істерика Вона кричала і кидалася до вовкулака.

— Федя! Федя!

Боротянський узяв її за плечі і відвів до кімнати. Я перевірив мотузки на чудовиську. Хоч тримали його міцно, зброю з рук я не випускав.

— Графе, що ви робите? — я побачив, що Маєвський водить олівцем по листку паперу.

— Малюю чудовисько! Дивіться, яке воно жахливе! — граф був у захваті. — Люди мусять це побачити!

— Ніхто вам не дозволить показати це, — нагадую йому.

— Звісно, ні! Ви праві, що про це не дадуть розповідати в імперії. Але тільки якщо казати, що це правда А якщо це література, вигадка, казочка, то чому б і ні? Гоголь он же написав про Вія! Або от чули про Франкенштейна чи вампірів? — посміхається Маєвський.

— Німці якісь?

— Ні, Іване Карповичу, дуже відомі персонажі. Приблизно так само популярні у світі, як ви у Російській імперії. Ось бачите, навіть тут про вас читали, — граф показує на журнал, що лежить на столі. Журнал «На суходолі та на морі» з моїм портретом. Я кривлюся. Ось як обхідник упізнав мене. Впізнав і придумав, як ударити. Почув, що мене арештували, вирішив убити Моніку, щоби я забув про нього, а зосередився на пошуку вбивць. Думав, що я ніколи не знайду його, а може, і зовсім поїду звідси, щоб усе забути. Хитрий та підступний негідник! Мені схотілося покінчити з ним тут і зараз, коли я згадав, що це чудовисько могло вбити Моніку. Я ледь стримався.

— Графе, спостерігайте за чудовиськом, — попросив Маєвського.

Я пішов у кімнату, де плакала дівчина, а її заспокоював Боротянський.

— Коли твій брат знову стане людиною? — спитав її.

— Увечері, — тихо відповіла дівчина.

— Він часто ставав вовком?

— Коли хотів.

— Яким чином?

— Він пив.

— Що?

— Там, на столі стоїть, — вона махнула безсилою рукою у бік кухні.

На столі стояла скляна пляшка з темною рідиною. Я понюхав її. Різкий, якийсь хімічний запах. Пляшка випита наполовину. Залишена відкоркованою. Мабуть, обхідник почув постріл Маєвського, зрозумів, що їдуть за ним, швиденько випив зілля. В нього не було шансів утекти людиною, з одною ногою. А ось вовкулаком шанси були. Але йому потрібен був час, щоб перетворитися на вовка. То ми встигли підійти поближче. Він не став нападати на нас, бо ж очікував, що ми будемо озброєні і просто розстріляємо його. Вирішив просто втекти. Сховатися в лісі, перечекати. Можливо, мав там якусь нору, кубло на цей випадок. Але втекти не встиг.

— Графе, ось вам рушниця. Якщо чудовисько спробує втекти, то стріляйте. А я подивлюся в будинку.

Підвалу тут не було, а ось на горищі я знайшов оббиту залізом скриню. Зламав замок, усередині були якісь старовинні книги невідомими мені мовами. Одніс кілька графу.

— Про що ці книжки?

Граф одразу почав розглядати книжки. Старовинні, товсті, оббиті залізом.

— Здається, це книги про магію! — захоплено сказав граф.

— Що за магія? —