Читати книгу - "Драматичні твори"

Василина. Добре тобі казати даремно, коли вам поставили нову хату! А у нас... От приїдуть брати, то нігде й спати покласти.

Явдоха. Будуть тут спати. Це ж я для них прибираю кімнату.

Василина. Ну, Петро, хоч і скінчив науку, та ще, можна сказать, студент — де покладеш, там і спатиме; а Михайло скоро буде статський совітпик, треба ж його принять достойно!

Явдоха. Хіба вони, думаєЩ, тут довго будуть?

Василина. Аз місяць.

Явдоха. Ніколи в світі! Грошей попросять та й подадуться в город! Вони і перше на канікулах тут послідні годи не жили, а то щоб тепер...'Де вже там! Учених дітей не вдержиш біли петкчміх батьків. їм тут нудно буде, дспь-два, та й повтікають!

Вас и л її п а. А знаєш, сестро, ти правду говориш! І я вже нудюся!

Явдоха. Сидіть без діла нудно!,

Василина. А все-таки, я думаю, якби у нас був такий будинок, де можна б гарно розміститись, щоб кожному окрема кімната, щоб ніхто не заважав, то вони б тут довше побули.

Явдоха. А хто ж їм буде заважать: у нас будуть спать, у батьків обідать. По обіді, захотів, віконницю зачинив — спи; а вечером, по холодку, на проходку — так, як і в городі!

Васили н а. Ой тісно, тісно у нас...

Явдоха. Ще ж то нежонаті, та вже тісно; а як поженяться на таких панянках, що й ні приступу, тоді вони і носа сюди не покажуть.

Василина. Авжеж! Треба строїть нові, великі горниці,— це не прості люде, що як нема де в хаті, то ліг у клуні або надворі; таких дітей не можна приймать у прадідівській мужичій хаті.

Явдоха. Що ж? Заложить землю у банк та построїть для приїзду учених синів палац — саме по-хазяйськи!

Василина. От ти вже на сміх мене піднімаєш; а хіба ж •я не правду кажу?

Явдоха. Бо й справді сміюся! Як же не сміятись? Для чого ставити братам будинок, коли вони тут жити не будуть? А от як ти вийдеш заміж та будеш тут з чоловіком жить, то тобі поставлять гарну хату, кращу, ніж у нас.

Василина. Коли це буде! Я ще на курси поїду учитись.

Явдоха. Вигадай! Буде вже вчитись, пора заміж! От восени вертається з Петербургу Гупалспко: багатий, тисяча десятин у батька, гарний, як намальований, і унтер-офицер, кажуть.

Василина регоче.

Чого регочеш? Я чула, батько його хоче тебе сватать за Тараса, його Тарасом звуть.

Василина. Чудово, чудово! Унтер-офицерша! Ха-ха-ха!

Явдоха. Не хочеш за Гупаленка, так Демид Семенович, як зачує, що ти вже скінчила гімназію і дома, зараз і з’явиться тут.

Василина. Пхе!.. Сєльскій учитель!

Явдоха. А ти хто? Не пхекай краще! Ну, Гупаленка; я не знаю, чула тілько, що красивий, а Демид, так і пошукать такої пари: гарний, молодий, хорошого роду і закоханий у тебе. Чого тобі ще треба?

Входе Іван, в мундирі старшого писаря.

ЯВА III Ті ж і Іван.

Іван. Можна до вас на постой?

Явдоха. Заходьте, заходьте!

І в а н. У нас такі прибори йдуть, як перед приїздом корпусного, нігде і примоститись. Василино, там мама тебе шукає.

В а с іі л и и п. Навіщо?

I и а п. Л я знаю? Питали мене, чи не бачив, так я догадуюсь, піп шукають.

В а с и л и и а. А господи! Знову заставлятимуть що-не-(.и. і)«>( 1111 ь коло обіда, а я нічогісінько не тямлю.

І и а п. Учись.

В а с и ля н а. Сам спиш, а другим раєш робить... Писар!

Іван. Старший писар корпусного штаба.

Василина. Важна птиця. (Вийшла.)

Іван (вслід). Саме по гнізду синиця!.. І ви тут прибираєтесь, як па смотр.

Я вдох а. Аякже! Гості важні будуть.

Іван. Суєта!.. Чи нема сірничка?

Я вдох а. Он на столі. Тілько не смітіть, Іване, складайте попіл у ту мисочку, а то ви завжди все кидаєте куди попало.

Іван. Коли є мисочка, то можна у мисочку... Гарний диванчик. Коли це купили? (Розкурює.)

Я вдох а. На цих днях.

І в а н. А полежать на ньому можна?

Я вдох а. Де ж таки! Бога бійтесь!.. Нова канапка, а ви з ногами...

Іван. Не можна — не можна!.. Я у вас нароблю цигарок, а потім піду у леваду, там на траві полежу. Трава тиха, як і я: мни скілько хочеш — мовчить.

Я вдох а. А вас же хто мне?

Іван. Життя!

Я вдох а. Бо, кажуть, ви самі винні!..

Іван. А?.. Винен?.. Може! Знаєте, занадто вже багато судців: куди не гляну, судію побачу! А може ж, і судді винні!.. Винен? Ха! А в чім моя вина? В тім, що я писар, а не генерал...

Я вдох а. Я кажу те, що чула.

Іван. Знаєте, Явдохо, ви розумна людина, і не пристало вам за другими, як сороці, говорить пусті слова!.. Єсть люде, що вік працюють, життя творять,— це ваш чоловік Карпо, мій брат,— падаю ниць перед ним; єсть люде, що все своє життя із праці других забирають і нічого в життя людське не кладуть, це брати мої: Михайло, Петро,— і з ними носяться, як і писаною торбою... Суєта!.. Я ж попав на корабель пепсиний, корабель розбито, і викинуто мене па берег, я обмок, замерз, сушусь і гріюсь, а всі кричать: ледащо! Підождіть! Дайте обсохнуть і нагріться!

Я вдох а. Я нічого не кажу. Грійтесь і сушіться. Карпо теж не сердиться на вас, а батько...

Іван. Е... Суєта!

Надворі чути голос: «Як запряжем, то скажем». Іван робить цигарки на

заднім плані.

Ті ж, М а к а р і Карпо.

Мак ар. Добридень, Явдохо!

Явдоха. Добридень, тату, з неділею будьте здорові. (Цілує його в руку.)

М а к а р. Спасибі, дочко! А Іван у будень спить, а в свято за роботою.

Іван. За цигарками.

Явдоха. Піду ж я ще поможу мамі обід варить. (Вийшла.)

Макар (до Карпа). Так мені радісно, сину, на серці, що я і сказать не можу! Як ти прочитав учора мені телеграм, що сьогодні приїдуть наші учені, то я цілу ніч не спав, а вранці, до схід сонця, встав, ходжу по леваді та одно думаю: як то господь благословив мої труди, поміг нам з тобою повчить дітей і піднять свій рід!.. І все то