Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон 📚 - Українською

Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

314
0
20.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Покоївка з привілеями" автора Софі Бріджертон. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 128 129 130 ... 158
Перейти на сторінку:
29.

— Гм, любонько Бессі, чи ти, бува, не шукаєш проблем?

Тоні зміряв мене поглядом, чомусь сконцентрувавши особливу увагу на моїх голих колінах. Здавалося, він розривається від бентежних почуттів: з одного боку йому подобалось, що він бачить — ще б пак, саме завдяки цій спідниці я мала такий-сякий секс у коледжі, — з іншого — він точно був не в захваті від того, що я в такому вигляді збираюся на стадіон. І начхати, що я буду з татом.

— Можливо, — знизала я плечима, спершись спиною на дверцята холодильника, високого й величезного, схожого на сейф для інопланетних істот з якогось блокбастера і, зігнувши одну ногу, трохи відсунула її, заманюючи Соретті, запрошуючи його спокуситися й підійти ближче.

Та я не знала, чи спрацює це. Чи він ще зацікавлений дізнатися, що саме ховається під тою спідницею, нехай він там усе вже обмацав кільканадцять разів. Ця непевність з кожним днем, коли мені ставало ліпше, лише посилювалася. Соретті нічого не робив, ні, він звертав увагу на мене, кепкував, або жалівся на маму, та усе, що я отримувала — черговий цілунок в чоло, і такий харапудливий, ніби Тоні злодій, котрого ось-ось схоплять над книгою рецептів. Ще разочок він поплескав мене по дупці, та чомусь мені здається, що він сплутав її з попереком, хоч подібні анатомічні похибки і не властиві Соретті.

На щастя, Тоні таки впіймався на гачок і підійшов ближче. Та не настільки, як мені хотілося б. Дідько! Так жалюгідно я не почувалася вже давно! Або навіть ніколи. Через батьків і те, що я не можу нормально спокусити його, через те, що я взагалі змушена робити це! Куди подівся той Тоні, що був не в змозі відірватись від мене, настільки я його вабила? Де шукати того стурбованого невситимого хижака і хто його сполохав? Дійсно Джаспер? Чи справа в самому Соретті?

З відчаю я просто спитала, облишивши спроби влаштувати непристойну виставу:

— Чому ти мене більше не хочеш?

Зрештою, отримавши пряму відверту відповідь, я швидше прийму відмову і змирюся з думкою, що варто одразу з батьками повернутись додому. Чому ні? Без Тоні Нью-Йорк здаватиметься мені нестерпним, це я відчула повною мірою, доки валялася в ліжку, вивчаючи стелю й сподіваючись, що ось зараз він прийде до мене, зараз, ще трішки… Та він не приходив. Й не натякав, що хотів би зробити це. Щось у Тоні зламалося. Або я йому набридла. Чи з перемогою над Петрою, — від якої не чутно було ані звістки, окрім публічного розірвання заручин з Джаспером, саме про це йшлося у статті, котру я надибала учора вранці, — він більше не мав користі від мене.

Погляд карих очей відірвався від споглядання на мої ноги й піднявся до обличчя; в ньому відбивалося спантеличення й сердитість.

— Ти помиляєшся, Лізбет, — Тоні, схоже, намагався зробити так, щоб його відповідь здавалася байдужісінькою й жартівливо-докірливою. Та в нього не вийшло.

Повільно скоротивши відстань між нами, колишній бос сперся однією рукою в металеві дверцята просто в мене над головою, і хоч він перебував майже так близько, як мені хотілося, і я вже потопала в його дражливому запаху, все одно між нами відчувалася напруга й ніяковість, котрі він відмовлявся визнавати.

— Ти не торкаєшся мене. Навіть не намагаєшся, — прошелестіла я.

Раптом усе змінилося. Відстані між нами більше не існувало. Соретті притиснувся до мене так щільно, що вичавив усе повітря з моїх легень, замінивши його натомість полум’ям, яке зайнялося миттєво, настільки швидко й інтенсивно я відреагувала на омріяну близькість. За якою сумувала нестерпно.

— Бо я ледь не втратив тебе, Бессі, — поволі мовив він, схиляючи вуста до моєї щоки й торкаючись теплим віддихом шкіри та вушка. — Бо той виродок Бартолом’ю ледь не поглумився над тобою. Я вирішив, тобі потрібен час, щоб відійти від усього цього, тому не тиснув.

— А в мене ти спитати не міг?! — просичала я, крадькома кинувши погляд за його спину й впевнившись, що ніхто з батьків ще не вийшов. Хоч мама і окупувала кухню як якась омаська диктаторка, і тепер ми вечеряли чимсь домашнім та не надто їстівним, нехай Джованні все одно відправляв до пентхауса ще більше їжі і силу-силенну десертів, котрими я потай вночі заїдала стрес та байдужість Тоні, проти сніданків з ресторану вона нічого не мала, і сьогоднішній вже принесли, разом з газетами, котрі, крім Тоні, почав читати ще й тато, ніби його вельми цікавили нью-йоркські новини.

Мені аж надто хотілося врізати колишньому босу. Чого це він раптом почав настільки турбуватись про мене? Коли він притягнув мене на Петрини передзаручини і просто кинув під носа Джасперу, моєю долею він не переймався, його більше цікавив келих у власній руці.

Гаразд, Тоні перелякався вже після, коли мене ледь не сплющило в бісовому таксі, та він міг — і мав — спитати мене, чи потребую я до себе особливого ставлення, чи ну його у дупу. А він так і не навчився розмовляти зі мною, і ті нетривалі миті відвертості, коли він розповідає про своє минуле чи дитинство й пов’язані з ним душевні рани… Цього замало.

— Я не кришталева ваза, Тоні, на котру й дмухнути зась, — я усе ж таки гепнула його кулаком в плече. Легенько. Бо він заважав мені розмахнутись сильніше. — Я лишилась такою ж, якою й була, коли ти робив зі мною усе, що тобі заманеться. І уяви, якби я померла, Джаспер був би останнім чоловіком, що мене торкався. Не ти…

— Це жахливо, — визнав він. — Що я можу зробити для тебе, piccina, щоб загладити свою провину?.. Розповісти тобі, як я думав про тебе? Як згадував твій запах. Твій смак. Те, як ти тремтиш від збудження, як забуваєш власне ім’я піді мною…

Стривайте-но, мені не почулося? Це знайомий мені п’янкий акцент й бруднощі? Матінко!

Я з надією зазирнула в темні очі, осяяні бажанням й жагою. Як мені бракувало цього відвертого погляду, що говорив зі мною і прямо заявляв, що далі ми займатимемось чимсь карколомно-безсоромним, і я знов ні про що не шкодуватиму.

— Було б непогано. А ще в нас з тобою є одна маленька традиція, — кокетливо знизала я плечима.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 128 129 130 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"