Читати книгу - "Поцілунок під забороною, Ясміна Лав"

— А де він? — питаю тихо.

— Пів години тому поїхав.

— Котра година?

Озираюся та дістаю з невисокого пуфика телефон. Уже дев'ята.

— Моя мама вдома?

— Ні, вони з Андрієм Михайловичем з учорашнього вечора не приїжджали. Господар зранку телефонував, попередив, що вдома будуть ближче до вечора.

Киваю, усміхаючись, і сідаю зручніше.

Можливо, це так швидко подіяли ліки, або ж аромат курячого супу, але в мене прокинувся апетит, і голова, здається, болить уже менше.

— Поїжте. Я буду на кухні. Якщо щось знадобиться — звертайтеся, — усміхається жінка та покидає мою кімнату.

Роблю ковток чаю — і в животі починає бурчати. Але спершу краще одягтися.

Легка піжама так і лежить на комоді з учорашнього вечора. Відразу натягаю її та повертаюсь у ліжко.

Ставлю на коліна тацю з тарілкою, роблю кілька ковтків смачного бульйону і відставляю їжу.

Перед очима весь час спливає образ Романа, який кладе мене в ліжко.

Скуйовджене, темне волосся, важке дихання за сантиметр від моїх губ, його очі...

Що я в них побачила?

Не знаю.

Але тепер не можу забути цей погляд…