Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мій любий попутник, Інна Земець 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій любий попутник, Інна Земець"

356
0
05.11.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій любий попутник" автора Інна Земець. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 60
Перейти на сторінку:
Глава 6

 

– Ти чого така причмелена? – допитлива Яна шукала відповідь у моїх очах. – Облиш свій рекурсивний ад з рефлексій та страхів. Дивлячись в майбутнє – радіти треба! Ну, позитивний настрій, посил у космос, все таке, – жестикулювала подруга, підкріплюючи свої слова широкими вимахами рук. – Пішли, з твоїм новим босом познайомлю.

Ніщо так хандру не лікує, як занурення в роботу з головою. Для мене це було буквально, бо, як і домовлялись, спочатку до Яни в аквапарк влаштувалась. В дитячу зону. Як влилася в нові реалії? Блискавично! Вдень від дитячого вереску власних думок не чула, ввечері і сил на них не мала. Місяць протрималась, намагаючись виправдати довіру подруги та її колишнього, та на другу половину літа, подумки дякуючи батькам та з ніжністю і любов’ю обіймаючи свої диплом і резюме, влаштувалась хостес в ресторан нового великого готельно-розважального комплексу. Ще не офіс, та вже  і не «Петрик П’яточкин». Але довго тішитись не судилося. Невдовзі Яна потягнула мене до іншого місця. За кілька тижнів знову переїхали. На четвертому переїзді я зрозуміла – валізи можна і не розпаковувати. Та окрім тої мудрості, до осені ще й іншого корисного досвіду набула.  З подивом констатувала, що не криворука, а нічого собі яка вправна та хвацька дівка – і в фермерські клопоти гармонійно вписатись можу, і готель, і салон краси, і ресторація, і аквапарк (цур!) мені до снаги.

– А чого дивуєшся? У тебе і кепало толкове, і руки вище талії виросли. Я давно казала, в тому мавзолеї з бетону та понтів тобі не місце, - сердилась подруга. – Вір у себе, віднайди в собі впевненість!

Локомотив на ім’я Яна стрімко летів вперед, прямуючи до зимових курортів. В компанії пробивної веселої подруги, між роботою і гулянками бракувало часу спинитись і озирнутись -  таке життя все ще здавалось прийнятним. Та і найсолодші втілені мрії можуть осісти гірким осадом. Ближче до кінця жовтня сама собі тихо наодинці змогла зізнатись - словосполучення «нове життя» вже викликає стійкий нервовий тік. Новим наїлася, трохи спокійного хочу. Не моя вся та омріяна легкість буття. Чим далі, тим частіше виникали думки, чи не годі з мене веселощів та мандрів. Якось навіть упіймала думку, що вдягати щодня костюм і відвідувати офіс, то не такі вже й тортури. Та оптимально – фріланс. Освіта, навички і комфортні умови складались в чітку конструкцію, яку взяла собі за основну модель на майбутнє. Я з усіх боків роздивилась свої здогадки і вже не тонула в сумнівах, але все ще не наважувалась зізнатись в тому Яні, хоча бачила - і її щось бентежить. Спочатку це була ледь помітна меланхолія, потім – відмова від гучних компаній. Та поступово вечори подруги перетворились на ненависну їй до того формулу «дім-робота-дім-робота». Ще на якийсь час полишила її в спокої, сподіваючись, що сама схоче душу вилити. А потім мій терпець урвався. Обидві щасливі як воли у ярмі, а премо далі. Не шукала слушної нагоди - може така аж навесні з’явиться.

– Яна, розмова є, - від порогу почала я.

– Слухаю, - і очей від книги не відірвала.

– Ми занадто довго знайомі, щоб могли одна одну надурити, тож настав час викласти карти на стіл, - ніжки стільця шкребонули підлогою, а її рука потягнулась до закладинки. – Що не так?

– Втомилась. Набридло щовечора на гулянки бігати, - Яна відкинулась на спинку стільця і руки схрестила. – Гуляй сама, як ще смак до того не втратила, а мені в душу не заглядай – нічого нового не побачиш.

– Вже побачила. Тобі не набридло прикидатись, ніби ти щаслива?

– А тобі?

– Мені? Набридло.

Хтось мусив продовжувати, та вочевидь то буде не вона.

– Я втомилась жити в яскравому калейдоскопі, - Яна полоснула мене поглядом мов лезом і ще сильніше губи стиснула. – Спочатку я була щаслива, потім вагалась, тепер визначилась, але не хочу тобі зробити боляче. Та хоч би як старанно я не імітувала повне щастя, тобі вже боляче і схоже, що причина взагалі не в мені.

– О, як зручно, Дара, - пирхнула Яна. - Зараз свою проблему на мене звернеш?

– Ні. Ми і живемо разом, і працюємо разом, і невдоволені обидві, просто з різних причин. Про свої сама відверто скажу. Ти зробила мене набагато щасливішою, висмикнувши з липкого болота, але була б я мудрішою, після довгої відпустки пошукала б собі менш екзотичні способи заробляти на життя. І не закочуй очі, Яна, такий спосіб життя для мене екзотика на межі можливостей. Я нудна, я передбачувана, я хочу знати що буде завтра. Мені потрібні всі матеріально-міщанські складові життя, які ти щиро зневажаєш. Так, мені важливо мати план на багато часу вперед. Безумовно, мені доведеться його коригувати, але я більше не можу  починати все спочатку кожен місяць. Тільки не шукай якихось прихованих сенсів, - випереджаючи її слова додала я. – Ні  в якому разі не звинувачую тебе ні в чому, навпаки, дякую що зрушила з місця і допомогла нарешті зрозуміти, що мені потрібно.

– Рада бути корисною, тепер із чистим сумлінням можеш тікати назад додому підібгавши хвоста!

– Зупинитись - не визнати поразку. Епік-фейл - не зупинитись вчасно. От давай просто зараз візьмемо і різко подорослішаємо. Може і не такої подорожі нам хотілося, та ніхто крім нас самих не встановлює кінцеву точку на мапі. Процес заради процесу немає сенсу. Якщо ти іншої думки і розчарована мною – скажи відверто. Та хіба в мені твоя головна проблема?

– В тобі! Задоволена? - зірвалась з місця Яна. – Вже не хочу з тобою тут бути! І не хочу без тебе тут бути. Та я взагалі не тут хочу бути!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 12 13 14 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій любий попутник, Інна Земець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій любий попутник, Інна Земець"