Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

— Я не можу зайти через парадні ворота. — кажу й опускаю голову.

Давид мовчить, а через кілька секунд заводить двигун.

— Кажи куди їхати. Я не залишу тебе вночі на дорозі.

І я можу з полегшенням підняти очі.

Показую як проїхати до задніх воріт, а коли автомобіль зупиняється на моїх губах з'являється усмішка. Я вдячна йому.

— Дякую,— кажу тихо і стискаю сильніше ремінець рюкзака.

Але не поспішаю виходити. Сама не розумію чому. Наче чекаю чогось. Давид глушить двигун, повертається всім корпусом до мене, і я можу оцінити його широкі плечі, міцні груди та легку щетину. Пальці поколює від бажання торкнутися колючих волосків і провести по рожевих губах.

Здригаюсь від думок і втискаюсь сильніше у сидіння.

— Не бійся, Принцесо. Тільки коли ти дозволиш… — майже пошепки каже Давид.

І розблоковує автомобіль.

Тієї ж секунди вилітаю на вулицю і ховаюсь за високими воротами. Зачиняю замок і прикладаю холодні долоні до щічок, які просто горять.

Я вся горю: від поглядів, від слів цього чоловіка. Ніколи не відчувала нічого подібного.

Впираюсь головою у сталеву трубу і чую, як завівся двигун, а потім скрегіт шин по гравію — і автомобіль зривається з місця.

Ні, я все вигадала. Нічого такого не було.

Рушаю з місця і лечу у свою кімнату. Потрібно в душ, змити з себе цей запах. 

Його запах, який я досі відчуваю у своєму волоссі. Змити та забути, як і сьогоднішній вечір.