Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Чортеня на ім'я Ангел, Майя Молчанова 📚 - Українською

Читати книгу - "Чортеня на ім'я Ангел, Майя Молчанова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чортеня на ім'я Ангел" автора Майя Молчанова. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15
Перейти на сторінку:

"Ну, ось хто так робить? Де логіка?!" - знову подумки обурювалася я, чомусь при цьому з усмішкою на обличчі крокуючи за ним. А ось на величезну снігову гору, за п'ять хвилин, я дивилася з сумнівом.

- Тобі не здається, що це якось по-дитячому? - показала рукою на санки, що стояли біля ніг, (де він тільки їх узяв?) і дітлахів, що з вереском носилися навкруги.

- А ти дуже доросла? Або злякалася?

- Лисі їжачки! Боятись - ось точно ні!

Він поглянув на мене, наче намагаючись щось зрозуміти.

- Поясни мені одне. Чому ти так дивно лаєшся?

-  В сенсі?

- Лисі їжачки?!

-  А що?! - я одразу зрозуміла, що він має на увазі. - Я педагог! Не матом же мені лаятись!

- Але чому їжачки?

- Ти що весь тиждень цим питанням переймався? - подивилася на нього і здивовано зрозуміла: переймався. - Насправді все досить логічно. Просто десь прочитала, що у їжачків від стресу голки випадають, от і запам'яталося. А потім до речі довелося, ну і ось.

- Визнаю, і справді логічно, - він підняв руки, ніби здається, а в очах все одно застигли смішинки, та й губи тремтять ледве стримуючи сміх, що так і рветься. - Але від санок ти не відвертишся!

- А я, може, й не хочу! - вихопила з його рук санки, заразившись його настроєм, і побігла вперед. – Наздоганяй! Таки один раз живемо!

Немов у дитинство повернулася! Мчу по накатаній колії, навколо сміх, літають сніжки, височіють снігові баби. Навколо останніх де-не-де снують підлітки, мабуть готуючись до професії пластичних хірургів та операцій зі збільшення бюста. Поки що зі періодичним успіхом, тому що після п'ятого розміру, він просто відвалювався, і робота починалася з початку. Вперті. Ну та гаразд…

Із Льошою каталися по черзі, теж влаштувавши імпровізовані змагання "Хто далі". Перемагав поки що він. Але це тільки тому, що такий дилда, а я маленька. Щодо віку також можна було не переживати. Як кажуть, поганий приклад заразливий, і в нас незабаром з'явилися конкуренти. Раніше влаштовувалися бої стіна на стіну, у нас все було культурніше. Поставили мітки, сіли парочками на санки та по-о-оїхали.

Льоша вмостився на вузькі дошки перший я сіла слідом.

- Спирайся на мене, так менше опір повітря, а я гальмуватиму.

- Ага, гальмо, - хихикнула я, відкидаючись на спину і упираючись маківкою в його підборіддя.

Котяться санки, верещу від захоплення я, сміється, мабуть з мене, Льоша, а попереду, між іншим, дерево. Гальмуємо різко, і санки, звісно, перекидаються. Дивлюся на другу парочку, наших суперників, але вони залишилися далеко позаду.

-  Ми перемогли! - відкидаю розтріпане волосся з обличчя і підповзаю до Льоші.

- Я ж казав, разом – ми сила! - підводиться він.

- Слухай, - глянула на годинник. - нам вже напевно час повертатися.

- Так. Час.

 

Як так, побачення начебто фальшиве має бути, а емоції яскраві й справжні, як ніколи… Ось він простяг руку, допомагаючи мені залізти на свого залізного монстра. Хоча він тепер і не здається мені таким. Звучить якось грубо, хай краще буде залізний кінь - це благородно.

Цього разу я не думала ні про навчання, ні про час, не боялася запізнитися чи впасти на асфальт, і тепер поїздка сприймалася зовсім інакше. Страх повністю зник, а руки розтиснути однаково - не хочу… Та він начебто і не заперечує. Тому відкидаю думки про незручність і продовжую з чистою совістю міцно обіймати Льошу.

Біля під'їзду опиняємось якось дуже швидко, і я неохоче зістрибую на землю і чекаю. Піднімаємось на поверх. Сіра сходова площадка залишається порожньою недовго, адже двері в нашу квартиру відчиняються практично миттєво і звісно зсередини.

-  Привіт! - виглядають у прохід наші сестри.

Хто б сумнівався...

-  Я зараз прийду, - кажу їм, сподіваючись, що вони підуть. Двері і справді прикриваються, але, судячи з метушні за нею, спостерігачів ми собі забезпечили.

- Сто відсотків, вони підглядають, - каже Льоша, ніби прочитавши мої думки, відвертаючи від дверей і ніжно обіймаючи.

-  Що ти робиш? - запитую з цікавістю, коли він нахиляється ближче завмираючи в сантиметрі від моїх губ, але відштовхувати не поспішаю.

- Виставу для наших малолітніх звідниць. Тепер у них не буде сумнівів, що ти маєш хлопця?

– Ні, - поклала одну руку на плече, а другою розтріпала, трохи кучеряве каштанове волосся хлопця. - Так, точно ні.

  Давно хотіла це зробити, а якщо не зараз, поки ми прикидаємося парою, то коли?.. Так, дивлячись один одному в очі, ми простояли, напевно, хвилину.

- Мене кіт чекає, - прошепотів він не відводячи погляду.

- А мене моя сестра... І твоя також.

Ми повільно відсторонилися, розходячись у різні сторони. Мимоволі піднесла руку до губ і не змогла втримати усмішку. Згадала, що це гра - знову засмутилася. Ось завжди так, варто трапитися чомусь хорошому, як одразу приходить розуміння, що це міраж посеред пустелі. Можна я приклею рожеві окуляри так, щоб вони не знімалися хоча б на день? Дивишся, і жити стало б простіше. Адже дурням щастить ...

1 ... 14 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чортеня на ім'я Ангел, Майя Молчанова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чортеня на ім'я Ангел, Майя Молчанова"