Читати книгу - "Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта"

Мій "братець" раптом став серйозним, вийшовши з амплуа безтурботного веселуна, і навіть звів навколо нас Полог тиші.

- Це така таємниця? - іронічно усміхнулася я, хоч саму вже почало трусити від хвилювання.

- Таємниця не таємниця, але в підручниках ти про це не прочитаєш: ні в Араті, ні в Загір'ї.

Я сковтнула:

- Не тягни, я вже досить пройнялася урочистістю моменту.

Кіт лише підняв брови, кажучи, що я все одно недооцінюю важливість його розповіді. Помовчавши ще трохи, він нарешті сказав:

- А ти чула легенду про Обрану?

Моє серце пропустило удар, а я негативно похитала головою.

- Шкода, я сподівався, що в Араті ти про неї встигла дізнатися, тому що в нас вона заборонена після безлічі смертей. Так, хотілося б її почути хоч раз, але не про неї зараз мова... Словом, історія роду Чаус почалася ще задовго до подій, описаних у сказанні про Істинних, коли про Драка Всемогутнього та його кохану ще навіть провидці не довідалися.

Я не втримала смішок:

- Це хоч після створення Світу було?

Однак Кіт залишився незворушним:

- Я не прикрашаю, Анно. Наш рід набагато давніший, ніж ти думаєш. Багато століть тому дракони займали все Арінейське плато по цей бік Драконових гір. Вони були надзвичайно сильні і їхня могутність зростала з кожним роком. Тоді Всевидячий вирішив створити дуже сильних магів, як противагу расі драконів. Так і виник рід Очеретяних Котів, який потім почали називати Чаус.

Я розгублено похитала головою. Оповідання "братика" навіть легендою не можна було назвати - занадто фантастичне.

- Наш рід і дракони стали непримиренними ворогами, бо ненависть до ящерів нашим предкам була прищеплена самим Всевидячим. Криваві війни тривали б і донині, але сталося так, що дівчина з роду Котів, Арата, і син правителя драконів покохали один одного. Вони вирішили побратися і тим самим припинити багаторічну війну. І, якщо рід драконів підтримав цей шлюб, то рід Чаус не був таким одностайним. Чауси тоді пересварилися і розділилися на два табори: одні, в яких давня кров була не такою сильною, вважали, що настав час припинити війну - вони залишилися в Загір'ї. Інші ж були непримиренні, вони силоміць забрали з собою Арату і пішли за Драконові гори. Чауси були найсильнішими магами, тому їх з радістю прийняв місцевий король, але за умови, що ті ніколи не претендуватимуть на верховну владу. Наша прадавня родичка  ж була не лише неймовірно вродливою, а й талановитою, вона зробила багато добрих справ, тож згодом тоді ще невелике королівство почали називати Аратою, а Чауси щільно вкоренилися у тих землях.

- Звісно, ​​королівство названо на честь дівчини з нашого роду. Я завжди про це здогадувалася, -  іронізувала я, але Кіт пропустив моє зауваження повз вуха.

- Рід Чаусів багатів і множився, його вплив у країні зростав з кожним днем. Твої предки ніколи не претендували на владу, проте їхній магічний потенціал завжди перевершував королівський. Звичайно, королів це не дуже влаштовувало, але вони не могли нічого зробити: Чауси угоду виконували, так що причин їх видворити або знищити не було. Тому й почалася війна із драконами.

- Авжеж, війна драконів також через нас...

- Не лише, звісно. Скарби драконів для королівства теж не були б зайвими... Але головна причина – це бажання короля послабити вплив твоєї гілки нашого роду в Араті. І якщо зі скарбами не склалося, то ось перша мета була більш ніж досягнута. Давня кров Чаусів пробудила в них ненависть до драконів з колишньою силою і всі чоловіки кинулися на війну. Та там і лишилися. Що було далі – ти знаєш.

Моя ж гілка роду залишилася у Загір'ї. Із драконами конфліктів більше не виникало. Ми надаємо їм магічну підтримку та служимо в армії. У нас також є кілька прибуткових винних виноградників на півдні, пара торгових суден і ще кілька дрібніших ніш... Словом, все непогано.

Іноді ми робили спроби помиритися з вами, та все марно. Минулого літа я вже думав, що настала моя черга їхати до вас з візитом, але Луїза сказала, що краще почекати, поки ти приїдеш в Дракгард.

- Що я зроблю? - я вражено дивилася на Кіта. Якщо всю його історію я сприймала лише як дивовижну казку і не більше, то впевненість моєї подруги в тому, що я маю приїхати до Загір'я, шокувала. - Чому вона вирішила, що я приїду до вас?

Мій братик знизав плечима:

- Не знаю. Але Луз була переконана у цьому. Я думав, що ти саме тому зараз і з'явилась у Дакгарді, хіба ні?

Я похитала головою:

- Не маю уявлення, про що думала Луз, але зараз я тут точно з іншої причини... Значить, вона розраховувала, що я незабаром приїду, і тому так поспішно надіслала мені цей медальйон, - я задумливо покрутила артефакт, що все ще не відновив свою колишню білизну. - При цьому Луїза знала мою ненависть до ящерів...

- Легше, сестро, ти тепер у країні драконів.

- ... і все одно була впевненою в моєму візиті до Загір'я.

- Так. І вона наполягала, що з'явитися сюди ти маєш уже з артефактом. Нехай і недоробленим. Ми, до речі, через цей поспіх незарах ледь не отримали...

Я потерла скроні і дивилася на свої коліна, намагаючись заспокоїти несамовите серцебиття. Я вже було примирилася зі смертю подруги, повіривши, що вона померла від родів, але зараз підозри та сумніви наринули з новою силою.

- Від чого захищає цей артефакт, Кіт? - спитала тихо, сама дивуючись спокою голосу.

- Ось дивись, зараз він напівпрозорий, значить, він витратив частину своєї сили або ж ще повністю не відновив її. Це говорить про те, що він нещодавно активувався. Я ж тепер можу зробити так, що відновлюватись він буде моментально, тільки тобі для цього знадобиться ще один артефакт-накопичувач - твоєї сили може не вистачити, тож...