Читати книгу - "Лiрниковi думи, Степан Васильович Руданський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І ті жалі, і ті сльози
Небеса пробили
І усіх святих і бога
В небі розбудили.
І зачали святі люде
Господа молити,
Щоби господь Соломону
Дав ще літ прожити.
«Соломона,- господь каже,-
Щиро я кохаю
І своїх літ йому дав би,
Но я літ не маю.
Ви, святії мої люди,
Ви на землю йдіте
І для него кілька років
У людей просіте!»
І зійшли святі із неба,
Стали скрізь ходити.
І ходили, й літ просили
Соломону жити.
VI
Цілий день вони ходили...
Закотилось сонце.
І приходять святі люде
Під їдно віконце.
Там старая баба жила,
Що сто літ прожила,
А ще других сто прожити
Доля їй судила.
І зачали святі люде
Бабу ту питати,
Чи не схоче тая баба
Своїх літ віддати.
«Нащо маю віддавати? -
Баба говорила,-
Коли мені літа тіі
Доля присудилаї»
«Старість, бабко, нам - не радість,
Як старому жити-
Хіба тілько свої кості
Жовтії сушити.
А на світі єсть дитина,
Бідна сиротина,
Літ не має і вмирає,
Як тая билина!»
І здихнула стара баба,
І стала казати:
«Коли так, то вже я мушу
Тридцять літ вам дати.
Лиш нехай дитина тая
Гайом не гайнує:
Нехай літа дорогії
І себе шанує ...»
VII
Три і штири проминуло,
П'ятий наступає,
Соломон жиє на світі
Да й, не умирає.
В, літ п'ятнадцять і шістнадцять
Виріс він, на диво.
Хто поглянув, то сказав би-
Двадцять літ пробило.
І згадав він свою неньку,
Шо хотіла вбити.
І задумав, чим не було б,
Неньці відплатити.
Лиш Давид їдного часу
Виїхав з столиці,-
Взяв товару штири вози,
Іде до цариці.
Приїжджає під ворота,
Коні випрягає,
Лиш виходить і цариця,
Купчика вітає.
Роздивилася товари:
Всі до сподобання.
Да й сам купчик молоденький
Здався б до кохання.
«Що ти хочеш за товари?» -
Цариця питає.
«Тілько дівчину на нічку»,-
Купчик відвічає.
І цариця попросила
Сутки почекати.
А тим часом йому стала
Дівку добирати.
VІІІ
От настала ніч темненька.
Постіль застелили
І на постіль на пухову
Купчика вложили.
Йде дівчина, як калина,
Серце страшно б'ється:
Хто то знає, що там буде?
Що там доведеться?
А купець лиш тілько глянув -
Каже: «Не годиться!»
Да і просить, щоб прислала
Другую цариця.
Входить друга, як та ружа,
Серце обкипає:
Хто там знає, що там буде,
Що її чекає!
Но купець собі байдуже:
Не пускає спати,
А в цариці таки просить,
Щоби дівку дати.
Щой не слала лиш цариця,
Все то не годиться.
На остаток - що робити?
Йде сама цариця.
Йде цариця, чепуриться,
Б'ються мило груди:
Вона знає, що чекає,
Що там з нею буде.
Лиш приходить - гарний купчик
Став до себе звати.
І цариця коло него
Положилась спати.
ІX
Положилася цариця
Без жадного фуку,
І купець підняв над нею
Свою праву руку.
І підняв він свою руку,
Положив на груди
І промовив: «Ой, колись-то
Грав я в сії дуди».
Потім знову синок каже
До рідної мами:
«Ой, колись-то я виходив
Через сії брами!»
Но цариця того всього
Та й не розважає;
Чи зшаліла, чи заснула,
Чи бог її знає!
От цариця захропіла,
Соломон піднявся,
Зібрав все своє, що було,
І приладнувався.
І цариця не проспиться,
Спить і тяжко дише.
А купець на стінах всюди
Діамантом пише:
«Коли мати з сином спала,
Голова жіноча-
Видить бог і видять люде -
Не варт жмені клоччя!-
Написав він і поіхав,
Куди - сам лиш знає.
Аж тут рано, до схід сонця,
Давид приїжджає.
X
Спить- цариця, не проспиться.
Давид походжає,
Походжає, поглядає
І письмо читає:
«Коли мати з сином спала,
Голова жіноча -
Видить бог і видять люде -
Не варт жмені клоччя!»
І забились його жили,
І ожили кості: -
Давид зразу догадався,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лiрниковi думи, Степан Васильович Руданський», після закриття браузера.
