Читати книгу - "Маркус, Ірина Скрипник"

Карлос стояв урочисто в центрі королівського палацу. Стіни навколо нього були прикрашені золотими ліпнинами, що переливалися у світлі свічок, а величезні вікна з кольорового скла розкидували по підлозі веселку відблисків. Він крадькома оглядав величність цього приміщення, де кожен предмет мав свою історію.

Зустрівши погляд зарозумілого людського короля, Карлос не здригнувся. Його очі, холодні та розраховані, зберігали спокій перед обличчям влади. Король, бажаючи насміхатися з нього, підняв палець вгору і з усмішкою, яка мала більше спільного з хижаком, ніж з монархом, сказав:

——— Ти – лише жалюгідний вампір! І ти наважився вимагати аудієнцію зі мною, королем Абісії, щоб я скасував закон про набір вампіроборців? Ти так боїшся смерті, потворо?

Зал наповнився сміхом. Сміх цей пронизував простір, відлунюючи від стін, і в цій атмосфері особливо відрізнявся гучний сміх жирного старого короля. Але погляд молодого вампіра залишався непохитним.

У той день повітря було чистим, напоєним свіжістю, яку приносить лише морозний ранок. Кора дерев покрилася сріблястим інеєм. Сніговий покрив, що сяяв на сонці, простягався всюди, іскрячись мільйонами крихітних алмазів. На вулицях столиці Абісії було тихо. Лише зрідка можна було почути скрип снігу під ногами поодиноких перехожих. Дим піднімався з труб будинків, розчиняючись у холодному повітрі. Крижані візерунки на вікнах прикрашали кожен будинок. Дерева та чагарники були вкриті сніговими шапками. Лід на ставку був настільки прозорий, що крізь нього можна було розглянути темні водорості та застиглі бульбашки повітря. Вітер, ледь відчутний, лагідно торкався обличчя, приносячи з собою легкий аромат хвої та снігу. 

Коли сонце почало опускатися нижче, його промені пофарбували сніг у ніжні рожево-жовтогарячі відтінки. Тіні подовжилися, створюючи химерні візерунки на сніговій поверхні. Повітря стало ще холоднішим і свіжішим, і місто поступово поринуло в сутінки. Крижані кристали на гілках засяяли останніми відблисками дня, що минає, залишаючи відчуття чистоти і спокою. Я дивився на них із захопленням. Мені подобалася зима. Я любив цю пору року. 

——— З новонароджених є той, кому ти можеш довіряти?

Почувши голос Карлоса, я різко обернувся. Він стояв переді мною з опущеною головою, ніби щось обмірковував. Його одяг був забруднений кров'ю. Кожна крапля говорила про жорстоку сутичку. Це могло означати лише одне: домовитися з королем Абісії йому не вдалося. Хвилювання пронизало мене і я усвідомив, що тепер на нас полюватимуть ще активніше. Напруга почала стискати груди, ускладнюючи дихання. Єдина втіха була в тому, що тепер ми з ним були не  самі. Присутність інших вампірів надавала мені сили. Я знав: вони чекають на наш наказ, щоб почати діяти будь-якої хвилини.

——— Є одна дівчина, в якій я цілком впевен, — тихо почав я.

Та мої слова звучали невпевнено. Я просто намагався запропонувати хоч щось. Карлос лише похитав головою. Його обличчя спотворилось від втоми та розчарування. Він швидко відповів, ніби кожен момент зволікання міг коштувати нам життя. Його голос був різким, немов ляпас:

——— Дівчина не підійде, — різко сказав він. - Потрібен хлопець.

——— Хлопець? — перепитав я, не розуміючи, до чого він хилить. 

Я був для нього, як відкрита книга. Він був для мене найбільшою загадкою з усіх можливих. Мені дуже хотілося б знати, про що він думає. Найсильніший вампір, замкнений у тілі дитини… Його амбіцій цілком вистачило б ще на одне життя. 

Карлос кивнув і зробив кілька кроків уперед. Його погляд був спрямований у нікуди, наче він шукав вихід із лабіринту. Він зупинився так само раптово, як і почав рух, повернувшись до мене.

——— Потрібен хлопець, якого ми можемо зробити новим королем. У нього має бути грамотно поставлена ​​мова. Він має бути добре освічений і мати уявлення про світське життя. Бажано так само, щоб знав кілька іноземних мов.

Я задумався. У голові закрутилася нескінченна низка облич та імен, але ніхто не підходив під опис Карлоса. Думки металися, а час, здавалося, плив крізь пальці. Я не мав нікого, хто б відповідав таким високим вимогам. 

Абісія розташовувалася у центральній частині Пангеї і межувала із західною частиною Маленького Арканічного Королівства, в якому розташовувався наш улюблений Беркіс. Далі на схід були гори, найвищою з яких була гора Хімасі. За нею розташовувалися землі орків. Але про це ми поговоримо згодом. 

На той момент ми захопили більшу частину кордону між Абісією і Маленьким Арканічним Королівством і впевнено рухалися північ, розширюючи свої землі. З кожним днем ​​наша влада зростала, але за весь цей час мені не попався ніхто, хто мав би хоч якусь освіту. Це були звичайні люди, що застрягли у своїй рутині. Їхні очі згасли від одноманітності життя. Звернення для них стало порятунком від вічної кабали, виходом із темряви повсякденних турбот.

Наше життя затьмарювали лише мисливці на вампірів, що раптово з'явилися, ніби з нізвідки. Люди й раніше не надто вшановували нас, коли зустрічали десь. Тепер полювати стало в рази важче. Виходити до людських міст було небезпечно, а наші території всі намагалися оминати. Вже були поодинокі випадки, коли хтось зривався і в пориві голоду нападав на своїх. Кожна така подія била по нашому молодому суспільству, підриваючи його зсередини. Таких Карлос вбивав особисто, демонструючи свою залізну руку правосуддя та нещадність. Здавалося, що його зовсім не турбували проблеми простих вампірів. Ми бачили в ньому лише холодного лідера, який діяв у межах своїх власних інтересів. Так здавалося до сьогоднішнього вечора.

Якщо йому вдасться посадити на трон когось із наших, це полегшило б процес полювання і вирішило безліч супутніх проблем. Влада над Абісією відкрила б перед нами нові можливості. Але чому він сам не хоче сісти на трон? Питання це все частіше спливало в моїй голові й мучило мене своїми прихованими відповідями.