Читати книгу - "Всі системи: небезпека, Марта Веллс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— «Дельта-Випад» запустила маячок? — поцікавився я.
Менса насупилась, а Ратті замислився.
— Ми перевірили це на зворотному шляху, коли стабілізували твій стан. Його знищили. Якби ті, хто напав на нас, були в змові з компанією, то б не мали причин так робити.
Усі змовкли. З виразів облич було зрозуміло: їх обсіли важкі думки. Хаб-система, що контролює базу, яка забезпечує всіх їжею, сховком, фільтрованим повітрям та водою, намагалася їх убити. А на їхньому боці лише вбивцебот, який просто хоче, аби всі заткнулись і дали йому спокій, щоб він міг весь день дивитися розважальний потік.
До мене підійшла Арада і поплескала по плечу:
— Вибач. Мабуть, це все дуже неприємно. Після того, що той мех зробив з тобою… Як ти?
Забагато уваги. Я крутнувся на місці й відійшов у куток, відвернувшись від людей.
— Я знаю про ще дві спроби диверсій. Коли Нападник атакував докторку Бгарадвадж та Волеску, а я помчав їм допомагати, хаб-система відправила на мій модуль контролю команду скасування. Я подумав, що стався глюк через надзвичайний потік медсистеми, яка намагалася заглушити хаб-систему. Коли ж докторка Менса летіла на малій цикаді перевіряти найближчу картографічну аномалію, автопілот вимкнувся якраз біля гірського хребта.
Здається, це все. А, ще одне.
— Перед тим як ми полетіли до «Дельта-Випаду», хаб-система завантажила з супутника пакет оновлень для мене. Я його не встановив. Мабуть, вам варто поглянути, що там мені наказують.
— Пін Лі, Ґуратине, — заговорила Менса, — можете відключити хаб-систему, не ставлячи під загрозу систему життєзабезпечення, і запустити наш маячок так, щоб вона не втрутилася?
Пін Лі зиркнула на Ґуратина й кивнула.
— Залежить від того, в якому стані вона має лишитися, коли ми завершимо.
— Скажу так: підривати її не треба, але й ніжними бути теж не варто.
Пін Лі знову кивнула:
— Зробимо.
— Хаб-система зрозуміє, що ми хочемо зробити, — Ґуратин прокашлявся. — Але якщо в неї не закладено вказівок опиратися подібним спробам, може не зважати.
Бгарадвадж, насупившись, посунулась уперед:
— Вона точно відправляє комусь звіти. І якщо встигне попередити, що ми її збираємося вимкнути, такі вказівки можуть надійти.
— Треба спробувати, — сказала Менса. Вона кивнула Пін Лі та Ґуратинові: — До роботи.
Пін Лі пішла до дверей, але Ґуратин звернувся до Менси:
— З вами тут усе гаразд буде?
Він мав на увазі, чи буде з нею все гаразд тут зі мною. Я закотив очі.
— Все буде добре, — твердо сказала Менса, натякаючи: «Хутко до справи».
Через камери безпеки я стежив, як він і Пін Лі пішли. Хотів упевнитися, що Ґуратин не почне викидати якісь коники.
Волеску заворушився:
— Ще треба поглянути на завантаження з супутника. Буде корисно знати, які накази хотіли віддати вартмеху.
Бгарадвадж не дуже впевнено зіп’ялась на ноги:
— Медсистему ізольовано від хаб-системи, правильно? Саме тому вона не збоїла. Можна розпакувати завантаження через неї.
Волеску підхопив колегу під руку та провів у сусідній відсік до дисплея.
Запала тиша. Через потік нас досі чули всі, але принаймні в цьому приміщенні решти команди не було, і я відчув, як зникла напруга в спині та плечах. Стало легше думати. Добре, що Менса наказала запустити наш аварійний маячок. Навіть якщо хтось із людей досі підозрює компанію, іншого способу забратися з планети немає.
Арада взяла Оверс за руку:
— Якщо це не компанія, то хто?
— Має бути хтось іще, — Менса почухала насуплений у задумі лоб. — Звідкись же на «Дельта-Випаді» з’явилися два додаткові вартмехи. Може, компанію підкупили, аби приховати, що на планеті є третя дослідницька група.
— Компанію могли підкупити, щоб приховати існування кількох сотень дослідницьких груп на цій планеті, — зауважив я.
Дослідницькі групи, цілі міста, загублені колонії, мандрівні цирки — та що завгодно, поки компанія вважає, що це зійде їй з рук. Я тільки не міг зрозуміти, як їм може зійти з рук зникнення клієнтів — групи дослідників, навіть двох. Навіщо ж їм це? Страхових компаній багато, конкуренція велика. Загиблі клієнти — велика біда для бізнесу.
— Навряд чи компанія об’єднається з однією групою клієнтів, щоб знищити дві інші. Ви купили страховий договір, що гарантує вам безпеку, а інакше — у випадку вашої смерті чи травми — вам повинні будуть виплатити компенсацію. Навіть якщо компанію не можна притягти до відповідальності (повної чи часткової) за вашу смерть, вона муситиме сплатити гроші вашим спадкоємцям. «Дельта-Випад» — група велика. Виплата за смерть її членів буде гігантською.
(А компанія ненавидить розлучатися з грошима. Це можна зрозуміти з вигляду вторинної оббивки меблів на станції.)
— А якщо оголосять, — продовжив я, — що клієнтів повбивали вартмехи, які вийшли з ладу, за всіма позовами сума виплат стане астрономічною.
Камери показали, як мої співрозмовники замислено кивнули. Вони згадали: мені відомо, що буває, коли вартмехи виходять з ладу і вбивають клієнтів.
— Отже, компанії дали хабар за приховування третьої дослідницької групи, а не за дозвіл нас убити, — сказала Оверс. Люблю вчених за їхню тямущість. — Виходить, ми не загинемо до часу, як по нас прилетить рятувальний транспорт.
— Але хто вони? — здійняла руки Арада. — Ми знаємо тільки, що вони хакнули супутник.
Камера показала, що вона поглянула в мій бік.
— Це так вони захопили контроль над вартмехами «Дельта-Випаду»? Через оновлення?
Гарне питання.
— Можливо, — сказав я. — Але це не пояснює, чому одного з трьох мехів «Дельта-Випаду» вбили свердлом за межами хабу.
Вважається, що ми не можемо відмовлятися від завантаження оновлень, і я сумніваюся в існуванні інших вартмехів, які б хакнули свій модуль контролю.
— Якщо, — продовжив я, — люди з «Дельта-Випаду» відхилили встановлення оновлень для своїх вартмехів через ті самі постійні збої обладнання, що були в нас, двох неопізнаних мехів могли відрядити з метою ручного перепрограмування охоронців.
Ратті задивився на щось перед собою, і я побачив, що він проглядає записи моєї польової камери з бази «Дельта-Випаду». Чоловік кивнув мені:
— Згоден, але тоді виходить, що та група дозволила невідомим мехам зайти на свою базу.
Мабуть, так. Ми все перевірили й переконалися, що їхні цикади на місці, але неможливо було сказати, чи прилітав ще хтось. Поки ми це обговорювали, я швидко перевірив через безпековий потік наш периметр. Дрони патрулювали територію, сенсори тривоги реагували на запити.
— Але навіщо? — запитала Оверс. — Навіщо пускати незнайому групу до себе? Групу, про існування якої їх не попередили.
— Ви б теж так зробили, — сказав я.
Мені слід було б тримати рот на замку. Хай би думали, що я нормальний, слухняний вартмех. Годі нагадувати їм, хто я такий. Але я хотів навчити їх обережності.
— Якби тут приземлилася незнайома група, і всі привітно так повідомили, що тількино прибули, і вони б такі: «Ох, обладнання нашоїмедсистеми вийшло з ладу, нам потрібна допомога», — ви б їх впустили. Навіть якби я сказав вам цього не робити і нагадав, що це порушує протокол безпеки компанії.
Я злився чи що. Багато правил компанії дурні й призначені для підвищення прибутків, але певні з них існують не просто так. Не пускати на базу незнайомців — одне з таких.
Арада та Ратті, скривившись, перезирнулися.
— Цілком можливо, такі сталося б, — визнала Оверс.
Менса сиділа мовчки і слухала нас.
— Думаю, все було значно простіше: вони представилися нами.
Настільки просто? Я розвернувся й поглянув їй у вічі. Менса замислено насупила брови:
— Вони приземлилися, представилися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі системи: небезпека, Марта Веллс», після закриття браузера.