Читати книгу - "Всі системи: небезпека, Марта Веллс"

— Коли вони прилетять сюди, то «Дельта-Випад» уже не представляться, — сказав я.

Багато залежало від того, що вони за люди: відразу мали намір позбутися конкурентних дослідницьких груп чи вирішили так зробити, коли прибули? У них можуть бути оснащені зброєю літальні апарати, бойові вартмехи та озброєні дрони. Я витяг із бази даних кілька прикладів та розкидав у потоки людей для ознайомлення.

Потік медсистеми доповідав, що серцебиття Ратті, Оверс та Аради щойно підскочило. У Менси ні, бо вона вже встигла про це подумати. Ось чому вона відрядила Пін Лі та Ґуратина вимкнути хаб-систему.

— Що ми робитимемо, коли вони прилетять сюди?

— Будемо не тут, — кинув я.

Може здатися дивним, що тільки Менсі спало на думку покинути базу, поки ми чекаємо на допомогу, яка прибуде за покликом маячка; але все ж вони не безстрашні галактичні дослідники. Звичайні люди, які виконують свою роботу і зіткнулися з жахливими обставинами.

Їм це постійно втокмачували в голови. Говорили на попередньому інструктажі, під час підписування відмов від претензій до компанії, в дослідницьких пакетах з інформацією про ризики та під час брифінгу, який провів їхній вартмех після прильоту: вони в невідомому, потенційно небезпечному регіоні майже не дослідженої планети. Виходити з бази без дотримання належних заходів безпеки заборонено. Ми навіть ніколи не літали на дослідження вночі. Людям важко усвідомити, що набити обидві цикади наборами першої необхідності та полетіти геть безпечніше, ніж лишатися на базі.

Але коли Пін Лі з Ґуратином вимкнули хаб-систему, а Волеску розпакував призначене для мене оновлення з супутника, усвідомлення прийшло дуже швидко.

Бгарадвадж коротко змалювала нам ситуацію по комунікатору, поки я вдягав назад додатковий шар натільної шкіри та броні.

— Вони могли отримати контроль над вартмехом. Інструкції дуже конкретні, — завершила вона. — Він мав надати їм доступ до медсистеми та системи безпеки.

Я натягнув на голову шолом і опустив забороло. Відчуття майже таке ж приємне, як коли я виявив, що з моєї голови прибрали модуль бойового управління. Ти чудова, броня. Ніколи більше тебе не зніму.

Менса підключилася до комунікатора:

— Пін Лі, що з маячком?

— Я ішціювала запуск, і сигнал пішов, — вона говорила роздратованіше, ніж зазвичай. — Але хаб-система вимкнена, тому підтвердити зліт не можу.

Я запропонував відрядити на розвідку дрон. Вдалий запуск маячка зараз дуже важливий. Менса схвалила пропозиціїо, і я віддав наказ одному зі своїх безпілотників.

З міркувань безпеки наш маячок розташовувався за кілька кілометрів від бази, але я вирішив, що ми почуємо запуск. Або ні. Я ще такого не робив.

Усі вже отримали вказівки від Менси і бігали по базі. Я завантажив зброю та запасні дрони й підхопив кілька ящиків. Через камери безпеки ловив уривки розмов.

«Стався до нього як до особистості», — говорила Пін Лі Ґуратину. «Він і є особистість», — наполягала Арада.

Ратті з Арадою промчали повз мене з медичним приладдям та запасними батареями. Я максимально розширив периметр патрулювання дронів. Ми не знали, чи прилетять ті, хто напав був на «Дельта-Випад», у найближчі хвилини, але ймовірність висока. Ґуратин пішов перевіряти системи обох цикад, аби переконатися, що доступ до них є тільки у нас і хаб-система нічого не накрутила в їхньому коді. Я стежив за ним через один з дронів. Він то дивився на мене, то намагався не дивитися, що було ще гірше. Я не хотів, щоб мене відволікали. Коли почнеться друга атака, все відбуватиметься дуже швидко.

«Я й сприймаю його як особистість, — говорив Ґуратин. — Як злу, серйозно озброєну особистість, у якої немає підстав нам довіряти». «То спробуй перестати так думати, — кинув йому Ратті. — Може піти на користь».

— Вони знають, що їхній вартмех успішно імплантував нашому бойовий модуль, — сказала Менса по комунікатору. — І мусимо визнати, хаб-система передала їм достатньо інформації, тому вони також знають, що ми його видалили. Але не знають, що ми здогадалися про їхнє існування. Коли система безпеки відрізала хаб-системі доступ, ми досі підозрювали диверсію з боку компанії. Вони не знають, що ми на них чекаємо.

Ось чому слід було ворушитися. Ратті з Арадою зупинилися відповісти на питання про батареї для медичного обладнання, а я помчав назад до бази по новий вантаж.

Проблема, яка ще постане переді мною, полягала в типовій тактиці бою вбивцеботів. Ми кидаємося на ціль, аби знищити її, знаючи, що 90 відсотків тіла можна загоїти чи відновити в боксі. Тому обережність зайва.

Коли ми підемо з бази, я втрачу доступ до свого боксу. Навіть якби ми знали, як розібрати його на частини (а ми не знали), він надто великий, щоб поміститися в цикаду, і вимагає надто багато енергії.

А у ворогів можуть бути справжні бойові боти, а не вартові на кшталт мене. У такому разі наш єдиний шанс на порятунок — триматися від них подалі, доки не прилетить евакуаційний транспорт. Якщо тільки інша дослідницька група не підкупила когось у компанії, щоб він затримався. А я ще не говорив про таку можливість.

Ми майже все завантажили, коли по комунікатору закричала Пін Лі:

— Знайшла! їхній код доступу — глибоко в хаб-системі. Він не відправляв їм наші аудіо та відео й не пускав їх у наш потік, але періодично отримував від них команди. Ось як він видалив інформацію з наших інформаційних та картографічних пакетів, ось як наказав автопілоту малої цикади вимкнутися!

— Обидві цикади чисті, — додав Ґуратин. — Запускаю передполітну перевірку.

Менса також щось сказала, але тієї миті я отримав сповіщення від системи безпеки. Дрон надіслав сигнал тривоги.

За секунду дрон уже транслював зображення з ділянки, де стояв наш маячок. Пусковий пристрій триноги лежав на боці, а навкруги валялися шматки капсули.

Я перекинув відео в загальний потік, і люди затихли.

— От лайно, — тихо буркнув Ратті.

— Ворушіться! — суворо наказала Менса по комунікатору.

Через відключення хаб-системи в нас не працював жоден сканер, але я розширив периметр патрулювання по максимуму. І система безпеки щойно втратила контакт з одним із дронів далеко на півдні. Я кинув останній ящик у вантажний відсік, роздав накази дронам та закричав по комунікатору:

— Вони наближаються! Треба негайно летіти!

Я несподівано рознервувався, коли крокував туди-сюди перед цикадами, очікуючи на своїх людей. Волеску вийшов з Бгарадвадж, допомагаючи їй ступати по піску. За ним, з перекинутими через плече торбами, квапились Оверс та Арада, які кричали Ратті, щоб не відставав. Ґуратин уже сидів у великій цикаді, а Менса та Пін Лі прийшли останніми.

Вони розділилися: Пін Лі, Волеску та Бгарадвадж пішли до малої цикади, інші — до великої. Я пересвідчився, що Бгарадвадж спокійно піднялася по трапу. Біля люка великої цикади трапилася заминка: і я, і Менса хотіли піднятися на борт останніми. Як компроміс, я обхопив Менсу за талію і скочив у люк; трап втягнувся за нами. Я поставив докторку на ноги, а поки всі дивилися здивовано, вона сказала:

— Дякую, вартмеху.

У шоломі я почувався краще, але бракувало комфортної дистанції камер безпеки.

Я й далі стояв, тримаючись за верхній поручень, решта пристебнулись, а Менса пішла в крісло пілота. Першою здійнялася в повітря мала цикада. Менса почекала, доки осяде пил, і також злетіла.

Ми міркували так: оскільки «вони», ким би «вони» не були, не знають, що нам відомо про «них», то відправлять лише один корабель. «Вони» хочуть заскочити нас зненацька на базі і, вочевидь, спершу знищать цикад, аби ми не втекли, а тоді вже візьмуться за людей. Тепер, знаючи,