Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Ми удвох триматимемо пацієнтку.

— Навіть вам із сестрою Робінсон може не вистачити сил, коли я почну.

Аурнія корчилася від болю, коли знову почалися перейми, а її стогін перейшов у крик:

— О боже, як боляче!

— Притисніть її руки, міс Пул, — наказав доктор Беррі. Він подивився на Розу. — А ви, дівчино, її сестра?

— Так, сер.

— Підійдіть сюди і заспокоюйте її. Допомагайте тримати її, якщо знадобиться.

Роза вся тремтіла, але підійшла ближче до ліжка. Залізний аромат крові був непереборним. Матрац геть просякнув червоною рідиною. Стегна Аурнії, якими стікала кров, були повністю відкриті. Було не на часі думати про збереження її благопристойного вигляду, бо мова йшла про збереження її життя.

Одного погляду на мертвотно бліде обличчя молодого доктора Беррі було достатньо для Рози, щоб зрозуміти — ситуація жахлива. А він був такий молодий, безсумнівно, надто молодий для такого критичного моменту. На його верхній губі лише з’явився натяк на вуса. Його хірургічні інструменти невдовзі були висипані зі скриньки на низький стіл, щоб легше було знайти необхідний. Це виявився страхаючий пристрій, вірогідно, сконструйований для тілесних ушкоджень і дроблення.

— Не робіть боляче моїй дитині, — простогнала Аурнія, — благаю.

— Я спробую зберегти вашій дитині життя, — сказав доктор Беррі, — але мені потрібно, щоб ви лежали дуже рівно, мадам. Ви розумієте?

Аурнія відповіла слабим кивком.

Дві медсестри прив’язали руки Аурнії, потім стали з обох боків ліжка, кожна стискала ногу.

— А ви, дівчино, тримайте її плечі, — наказала Розі сестра Пул, — тримайте їх притиснутими до ліжка.

Роза підійшла до узголів’я ліжка і поклала руки на плечі Аурнії. Молочно-біле обличчя сестри піднялося до неї, довге руде волосся розсипалося подушкою, зелені очі були великі від жаху. Холодний піт виступив від страху і блищав на шкірі. Раптом її обличчя скривилося від болю, і вона спробувала підвестися, але змогла лише підняти голову.

— Тримайте її рівно! Тримайте її! — наказав доктор Беррі. Схопивши свої жахливі щипці, він просунув їх між стегон Аурнії, і Розі трохи полегшало від того, що їй було не видно, що він ними робив. Аурнія пронизливо репетувала так, наче саму її душу відривають від тіла. Несподівано червоний струмінь бризнув молодому лікареві в обличчя, і він відскочив назад, його сорочкою стікала кров.

Голова Аурнії впала на подушку, вона лежала захекана, її крики послабшали до тихого скиглення. У раптовій тиші пролунав інший звук. Дивне нявкотіння поступово перетворилося на крик.

Дитина. Дитина жива!

Лікар простягнув руки, на яких він тримав новонароджену дівчинку зі смужками крові на синюшній шкірі. Він віддав дитину сестрі Робінсон, і вона швидко загорнула немовля, яке голосило ще дужче, у рушник.

Роза подивилася на сорочку лікаря. Так багато крові. Куди б вона не поглянула — на матрац, простирадла, підлогу — усюди була кров. Роза подивилася на сестру і побачила, що її губи ворушаться, але через крики немовляти вона не могла розчути слів.

Сестра Робінсон піднесла сповиту дитину до ліжка Аурнії.

— Ось ваша маленька донечка, місіс Тейт. Подивіться, яка вона гарна!

Аурнія спробувала сфокусуватися на своїй новонародженій доньці.

— Маргарет, — прошепотіла вона і несподівано розридалася. Це було ім’я їхньої матері. Якби ж вона тільки була жива, щоб побачити свою першу онуку.

— Скажи йому, — прошепотіла Аурнія, — він не знає.

— Я сповіщу його. Це змусить його прийти, — сказала Роза.

— Ти мусиш сказати йому, де я.

— Він знає, де ти.

Ебен просто не переймається.

— Кровотеча дуже сильна, — доктор Беррі занурив руку між стегон Аурнії, але вона була надто виснажена і лише ледь здригнулася від болю, — але я не відчуваю плаценти, що затрималася.

Він згорнув убік свої брудні інструменти, і щипці зі стукотом упали на підлогу. Притискаючи руками живіт Аурнії, лікар розтирав плоть, із зусиллям масажував черево. Кров продовжувала сочитися на простирадло, пляма ставала дедалі більшою. Він підвів очі, і в його погляді промайнув перший спалах паніки.

— Холодної води! — наказав доктор. — Такої холодної, наскільки це можливо. Нам потрібні компреси. Та ріжки.

Сестра Робінсон поклала сповите немовля в ясла і стрімко вибігла з кімнати, щоб якомога скоріше виконати доручення лікаря.

— Він не знає, — простогнала Аурнія.

— Вона мусить лежати тихо, — наказав доктор Беррі, — вона посилює кровотечу.

— Поки я жива, хтось має сказати йому, що в нього є дитина.

Двері відчинилися, і сестра заскочила з мискою води.

— Така холодна, яку я змогла знайти, докторе Беррі, — сказала вона.

Лікар намочив рушник, викрутив його і наклав холодний компрес на живіт пацієнтки.

— Дайте їй ріжки!

У колисці немовля плакало все дужче, пронизливо репетуючи з кожним своїм подихом. Сестра Пул бовкнула:

— Заради Бога, винесіть її звідси!

Сестра Робінсон потяглася до новонародженої, але сестра Пул різко крикнула:

— Не ти! Ти знадобишся мені тут. Дай їй, — вона подивилася на Розу. — Візьміть свою племінницю та заспокойте її. Ми маємо займатися вашою сестрою.

Роза взяла волаючу дитину й пішла до дверей. Там вона зупинилась і повернулася до сестри. Губи Аурнії зблідли ще дужче, обличчя теж втрачало останні фарби, вона нечутно вимовляла якісь слова.

«Будь ласка, Боже, будь милосердним. Якщо ти чуєш цю молитву, збережи життя моєї сестри».

Роза вийшла з кімнати. У похмурому коридорі вона заходилася гойдати немовля, але воно не заспокоювалося. Тоді вона засунула свій палець до рота маленької Маргарет, беззубі ясна схопили його, і маля почало смоктати. Нарешті стало тихо. Холодний протяг увірвався до темного коридору і загасив дві лампи. Лише одна продовжила світити. Роза подивилася на зачинені двері, які відділяли її від єдиної у