Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 1. Вечори на хуторі біля Диканьки, Микола Васильович Гоголь"

Містичний дар Гоголя отримав величезний стимул. У 1840-ві роки і шлях Преображення не виглядав надуманим і нереальним, яким він іноді видається сьогодні. Містичне начало становить один із важливих складників духовного життя православного християнина. Ось як описує Гоголь момент Преображення у фіналі «Божественної літургії»: «Але якщо Божественна літургія діє сильно на присутніх при звершенні її, тим ще сильніше діє па самого вершителя, або ієрея… Сам Спаситель у ньому уявиться, і в усіх діях його діятиме Христос; і слова його говоритиме Христос… Слова його приберуть силу лікувального єлею і будуть па всякому місці словами миру й любові»[28]. Відомий дослідник російського духовного життя В. Лоський принагідно писав: «Східне вірування ніколи не проводило різкого розмежування між містикою і богослів’ям, між особистим досвідом пізнання Божественних тайн і догматами, схваленими Церквою». Він наводить слова, мовлені сучасником Гоголя, великим православним богословом, митрополитом Філаретом Московським: «Необхідно, щоб жодну, навіть у тайні сокровенну премудрість (ми) не вважали для нас чужою і до нас не належною, але зі смиренням налаштували ум до божественного споглядання і серце до небесних відчуттів». Коментуючи це висловлювання, історик філософії підкреслює: «ми… повинні примушувати себе до глибокої зміни свого ума. До внутрішнього його перетворення, і, таким чином, ставати здатними набути містичного досвіду». Загострюючи думку, В. Лоський констатує: «Немає християнської містики без богослів’я, і, що ще важливіше, немає богослів’я без містики»[29].

Кінцева мета християнського пізнання, як стверджують святі отці, це єднання з Богом, або обожнення. В. Лоський у кінцевому підсумку приходить до парадоксальної, на перший погляд, думки, говорячи, що «християнська теорія має значення вищою мірою практичне і чим містичніша ця теорія, тим безпосередніше вона прямує до вищої своєї мети — до єднання з Богом, тим вона і “практичніша”».

Якщо тепер спробувати сфокусувати в одній площині всі описані складники задуманого Гоголем сценарію його Явлення у ролі нового апостола, то картина буде приблизно такою. Я свідомо її конкретизую, розуміючи, що неминуче огрублюю задум, але тільки у цьому випадку вона стане унаочненою.

Отже, О. Іванов завершує свою картину, і вона буде представлена на очі імператора Миколи І. На цю подію, за планом Гоголя, збирається вся столична еліта. Напередодні з’являється тираж книг Гоголя, серед яких «Вибрані місця» з його портретом і вставним естампом «Преображення Господнє» Рафаеля. Все це є предметом розмов і обговорень. Відбувається це проти Великодня, а сама презентація картини планується на Пасху. Ім’я Гоголя в усіх па вустах ще й через те, що уважно обговорюються всі персонажі картини. Заходить розмова про Гоголя і, природно, постає питання: де ж він сам? В оточенні є люди, які знають — Гоголь біля Гробу Господнього. Таким чином, він і тут виявиться «найближчим до Христа», і його повернення до Росії стане поверненням апостола, який несе нову віру і воскресіння. У передмові до «Вибраних місць» Гоголь писав: «Я ж біля Гробу Господнього молитимуся за всіх моїх співвітчизників, без жодного винятку; моя молитва буде також безсила і черства, якщо свята небесна милість не перетворить її на те, чим повинна бути наша молитва» (V, 219).

Але життя вирішило інакше. Гоголю не повірили, посміялись над його задумом «Вибраних місць». Коли стало зрозумілим, що смисл поїздки до Єрусалима втрачено, Гоголь пише до С. Шевирьова вражаючий за своєю щирістю лист: «Зізнаюся, часто спадає мені на думку: навіщо я тепер поїду до Єрусалима? Раніше я принаймні помилявся щодо самого себе. Я думав, що я хоч трохи кращий за те, що я єсмь. Я думав, що я просунувся ближче до тієї справи, за якою їхав до Єрусалима, я думав, що молитви мої чогось та будуть варті у Бога, якщо тільки молитимуться мої земляки, люди тієї ж землі, щоби значили щось мої молитви. Тепер думаю, чи не буде образою святині мій приїзд і поклоніння моє, якби Богу була бажана моя подорож, зайнялося б у грудях моє бажання сильніше, і все б мене тягнуло туди, і не подивився б я на труднощі дороги. Але в грудях моїх байдуже й черство, і мене жахає думка про утруднення» (ХIII, 399). Гоголь все ж поїхав до Єрусалима, але враження були далекі від сподіваних насамперед через втрату важливого смислу цієї акції. Повернення на батьківщину картини О. Іванова теж не стало подією, пройшло майже непоміченим. Сам автор, навіть представивши картину, не звертаючи уваги на глядачів, продовжував її вдосконалювати. Для Гоголя це було болюче питання, що резонувало з його поразкою у прагненні стати апостолом нового християнського Преображення.

Тому він продовжує захищати своє Євангеліє — «Вибрані місця». Він пише «Авторську сповідь», намагаючись порозумітись із співвітчизниками. Але поступово втрачає надію на це.

Крах апостольського задуму був особистою катастрофою для Гоголя: провалом усіх сподівань і надій, в чому Гоголь боявся зізнатись і собі. Він ще продовжував говорити про майбутню книгу, ладнав нове видання своїх творів, намірився навіть одружитися. Зробив пропозицію Анні Михайлівні Вієльгорській (завдячуючи їй, він оживає в листах, знижуючи пророчий глас до тихого шепоту: «Можливо, я повинен бути ні чим іншим перед вами, як вірним псом, покликаним стерегти в якомусь кутку речі повелителя свого». — XIV, 188), отримавши ж відмову, не дуже з того переживав. Життя втратило великий сенс, ідея, що вела його життєвою дорогою, була осміяна російським суспільством. Тіло, яке стільки вистраждало від нелюдської напруги, вже нездатне було до життя. Гоголь згасав. Уся історія його останніх днів свідчить, що то було своєрідне невербальне спілкуванням з Богом. Невипадково для свого відходу Гоголь вибрав Великий піст. Він ніби звертався запитливо до Бога: «Господи, якщо в моєму служінні немає потреби, то який смисл у моїй фізичній присутності на цій землі?» Він віддав себе на вищий суд, і присуд не затримався з відповіддю. Гоголь відійшов 21 лютого 1852 р. зі словами: «Як солодко помирати!»

Старий Аксаков, який проговорив за життя Гоголя багато прикрих для нього слів, сказав: «Я визнаю Гоголя святим, це істинний мученик нашого часу і в той же час