Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

    Сара з Мелісою зібралися йти, коли Джейн раптом несподівано для самої себе сказала:

— Дівчатка, я... я думала, коли до вас потрапила, що померла і що ви всі люди з потойбіччя... — вона сама не зрозуміла, чому раптом захотіла про це сказати, — мені було так лячно. Я рада, що я в Айронвуді, а не там. Я жива і тепер маю надію повернутися додому...

    На диво першою озвалася боязка Сара:

    - Померли? Як би ми всі тоді розмовляли? Після смерті не можна спілкуватися, як за життя. Вибачте за зухвалість леді Джейн, але ви таку дурість сказали, - і вона захихотіла, - ви смішна. Всім відомо, що після смерті все з'єднуються з природою, хтось стає листочком, хтось росою, а хтось сухим корчем, та усі стають єдиним цілим, з'єднуються під променями сонця та куполом неба. Хіба ви про це не знаєте?

— А з чого ви це взяли? — Джейн була така здивована почутим. У сучасному світі вона ніколи не чула про релігії, в яких вірили б саме в таке життя "після". Хіба що в давнину, але в історії вона була несильна.

- Це істина, якої Діяни навчають нас з дитинства.

— Хто такі Діяни?

 Меліса також втрутилась в розмову:

— Це люди, які беруть участь у всіх духовних подіях нашого життя: весілля, народження, смерть. Вони посли природи, вони вчать нас не боятися одного дня злитися з морем та лісом.

— Так цікаво... Я справді така смішна, як я могла подумати такі дурниці, ми ж не листя і не роса, виходить все чудово, ми живі, — Джейн усміхнулася так сильно, наскільки могла посміхнутися людина.

     Після почутої інформації про вірування місцевих людей, про свого роду священників, які беруть участь у ритуалах весілля і народження, вона остаточно зрозуміла, що дійсно знаходиться в іншому світі, вона дійсно жива і має шанс повернутися додому. Дівчатка пообіцяли прийти вранці до сніданку та допомогти з жіночим туалетом. Так, судячи з суконь, які вони принесли, у них, мабуть, заведено робити ще і якісь зачіски, а може навіть і макіяж. Вона сподівалася тільки, що її не пудритимуть послідом крокодила, як за запевненнями деяких літописців робила Клеопатра.

    Після того, як двері за служницями зачинилися, Джейн пішла в душ. Як же добре, відчути потік води на своїй шкірі після такого неймовірного дня. Хоч щось таке знайоме, майже як удома, у своїй ванній, ніби мама зараз зайде та занесе рушник. На мить її серце стислося від усвідомлення того, що вона насправді стоїть у цій скляній душовій, і що вона може залишитися тут назавжди. Ну, чому людям завжди все не так? Щойно вона раділа з того, що вона тут, а не на тому світі, а тепер їй знову сумно від того, що хоч Айронвуд це ще не смерть, але це і не життя вдома. Вона згадала місис Кларк – може вона померла незалежно від дій Джейн та Анни, чи вони все-таки могли її врятувати, але просто саме їм не вдалося? Вона завжди думала, що медицина – це її покликання. Але в екстреній ситуації вона побачила свою неспроможність і недбалість. Невже її місія – зовсім не порятунок життів?

Краплі повільно стікали по тілу і дзвінко падали на квадратики блискучого, як замерзле озеро, скла.

Її думки перервалися звуком дверей, що відчинилися. Меліса крикнула їй, що принесла їжу і залишивши її на столі, вийшла з кімнати. Джейн подумала про слова цієї дівчини, про те, що може бути сама Джейн така важлива, як перша людина, яка потрапила до Айронвуда. Можливо, вона хтось, хто принесе в їхній світ прекрасне і чудове. Як шкода. Як щиро шкода, що серед величезної кількості людей, які чогось варті, до цього місця потрапила саме вона. Така посередність. Вона завжди була такою: добре вчилася, чудово плавала, шила ляльки та одяг, вишивала картини... За чужими книгами, за чужими схемами, за чужими уроками та зразками. Прекрасний виконавець чужих геніальних ідей. Це не мало. Це добре. Для щастя необов'язково бути генієм, творцем. Проте... Якщо їй доведеться тут залишитися, вона непогано скопає грядки, прочистить їх "водоноси", чим би вони там не були, або спече пироги до свята, але нічого нового, і тим більше одночасно прекрасного, вона тут безумовно не створить. Раптом вона згадала ранкові слова Серхіо. Тоді вони здавались їй дурними та незрозумілими. Тепер вона розуміла, про що він говорив. Саме в цьому іншому світі вона раптом усвідомила свою звичайність. В Айронвуд потрапила лише тінь з останнього рівня танцюристів 3D- балету.