Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

    Джейн прокинулася від раптового несамовитого крику півня і відразу скочила з ліжка. Звідки на околицях її будинку міг взятися півень? Дівчина оглянула кімнату. О, ні. Точно, вона не вдома. Джейн зараз в Айронвуді. У цьому невідомому світі. А все було так схоже на сон.

   Це пробудження нагадало їй подорожі до літнього табору. Вона не любила відпочивати окремо від батьків, і такі кемпінги їй завжди не подобалися. Щоранку Джейн прокидалася з думкою, що зараз мама зайде розбудити її, але на порозі кімнати знову стояла вожата. Те ранкове відчуття було паскудним. І ось воно відвідало її знову.

    На столику похмуро стояла порожня тарілка з вчорашньої вечері. Втомлено підвівшись з ліжка, дівчина відкрила свою шафу. Так, вона мала б дочекатися Сару з Мелісою, але вона завжди одягалася сама і ці звички тутешніх дам, вбиратися за допомогою служниць, здавались щонайменше дивними. Обравши з дюжини суконь ніжно-блакитне (цей колір так їй личить), вона почала швидко натягувати туфлі. Джейн хотіла якнайшвидше потрапити на вулицю, побачити хоч щось прекрасне, що хоч ненадовго заспокоїть її серце. На щастя, місцеві туфлі виявилися плоскими, такими ж красивими та шикарними, як сукні, але без звичних високих підборів. Ці туфлі нагадали Джейн капці джинів. Недбало розчесавшись, вона вже зібралася смикнути ручку дверей, як ті раптово відчинилися. На порозі стояли її служниці.

- Леді Джейн, доброго ранку, ви вже самі одяглися? — Сара тримала в руках коробку з металевою трубкою, а Меліса щось схоже на косметичку.

— Доброго ранку, мені кортить вийти на свіже повітря, тому я вже готова, і ми можемо виходити.

— Вибачте, але спочатку вам треба поснідати з іншими дамами та ми хоч трохи повинні допомогти вам із ранковим туалетом.

    Джейн зрозуміла, що сперечатися марно, нехай уже роблять, що хочуть. Все одно під час цих зборів можна буде побалакати та відволіктися. Меліса дістала зі своєї косметички кілька паличок на кшталт жіночих олівців для очей, і трохи ними поводивши по обличчю, повідомила, що макіяж закінчено. Трубка, яку принесла Сара, виявилася чимось на зразок плойки для волосся. Дивно, вона не мала ні дроту, ні інших елементів подачі енергії, ні хоча б розпеченого вугілля, над яким її можна було б нагріти. Просто гаряча трубка. Дівчата лише злегка підкрутили нею кінці волосся Джейн і сховали свій невідомий апарат назад. І ніякого посліду крокодила чи бодай бурякового соку на щоки. Нічого. Джейн  пораділа такій природності у наведені краси. На щастя вона була володаркою слухняного волосся та безпроблемної шкіри, а ось її подруга Анна не вижила б без тонального крему й Айронвуд їй би докорінно не сподобався. Згадавши подругу, Джейн знову засмутилася. Вона мала б злитися на Анну, адже та мало не вбила її. Але вона не могла злитися. Вони обидві поводилися вчора неадекватно, і Джейн не знала, чи має моральне право звинувачувати подругу в тому, що сталося.

    Поки дівчата її прикрашали, вона намагалася їх розпитувати, але вони лише відмахувалися. Запевняли, що на всі питання Джейн неодмінно дадуть відповіді дами за сніданком. Закінчивши всі приготування, Меліса ненадовго вийшла і повернулася із золотою короною в руках.

- Що це? - Запитала Джейн.

— Золотий вінок. Якщо ви захочете відвідати наш храм, ви обов'язково маєте вдягти його. У жодному разі не заходьте до храму без нього.

   Джейн слухняно кивнула і машинально приміряла вінок на голову. Подивилася на себе в дзеркало і відразу постаралася зафіксувати у своїй голові цю інформацію. Вінок. Не заходити до храму без нього. Адже вона легко може про це забути і їй зовсім не хочеться дізнатися, як карають порушників даного правила.

   Нарешті вони вийшли на сніданок. Сара провела її до великого просторого залу, всі його вікна сяяли вітражними картинами. Світло в залі здавалося різнобарвним і розсипалося на мільйони промінців різної довжини. Як гарно... Добре, що вона встигла знайти прекрасне так швидко.

   У центрі зали стояв стіл, щільно заставлений стравами з їжею. За столом вже сиділо багато дам. З появою Джейн усі перестали говорити й мовчки проводили очима таємничу дівчину.

— Доброго дня, я прибула до вас з іншого світу, але я нікого не скривджу і нічого не зруйную. Я маю тільки добрі наміри, - перед сном вона ретельно продумала, що скаже вранці дамам, - я прийшла снідати, смачного!

 Її голос був бадьорим та веселим. Наприкінці фрази вона щиро посміхнулася, адже їй так хотілося сподобатися місцевим жінкам.

   Проте жінки так і сиділи, ніби закляклі, і дівчині довелося сідати за стіл у цілковитій тиші. Усі почали їсти, але з Джейн ніхто так і не заговорив. Втім, як і один з одним. Шкода, що вона не змогла з'ясувати у жінок жодної інформації про Айронвуд. Коли сніданок закінчився, і всі почали розходитися, її покликала одна висока чорнява дівчина:

— Леді Джейн, ви можете відвідувати наші вечори вишивання, що відбуваються на п'ятому поверсі. Туди ходять всі шляхетні жінки щодня.

  Сказавши це, вона відразу поспішила піти, не чекаючи відповіді.

   Джейн зраділа, що з нею заговорили, але крижаний тон дівчини не був схожий на бажання потоваришувати. Скоріше їй доручили долучити Джейн до світського життя. Цікаве словосполучення вона сказала - "шляхетні жінки". Так, звичайно, Джейн розуміла, що під цим мається на увазі, і в її світі в минулі століття так говорили. Жінки з почесним походженням, які мали землі, маєтки та хороші манери. Але, коли живеш у сучасному світі, смішно чути, що шляхетною себе може називати дама, яка лише має гроші та ім'я. І скільки у ній справжнього благородства?