Читати книгу - "Втрачені скарби Іспанії , Полiна Крисак"

- А що ви можете розповісти про Поліну? - Неочікувано для нас усіх запитала Оксана.

- У якому сенсі? - Уточнила Зоя, відриваючи свій погляд від каструлі, і повертаючись до неї.

- Наприклад, звідки вона? Де народилася? Чи є сім'я?

- Досить важко сказати, - замислившись, почала я, а на обличчі доньки археолога з'явилася розгубленість. - Нам відомо трохи більше, ніж тобі. Але й то, все це лише чутки.

Оксі засумувала, а моя сестра, не відриваючись від плити, промовила щось, з одного боку, філософське:

- У кожній чутці є частка правди. Адже вони не беруться нізвідки.

- І все ж таки. - Неголосно промовила Оксана, розігріваючи в мені пліткарку.

Я озирнулася всіх і вирішила, що їй буде корисно знати, хто така Поліна, нехай навіть усе сказане буде чутками.

- Добре, я чула, що за національністю вона українка.

- А мені говорили, що Американка. - Підключилася Емма, яка доти мовчала.

Ось вам і чутки, навіть на перших стадіях розповіді, починають відрізнятися одна від одної. Але не наважуючись сперечатися, я кивнула і продовжила.

- Про ранні літа життя мені майже нічого не відомо, але одного разу вона розповідала, що її дідусь так само був шукачем пригод.

- А я чула, - повернувшись до мене, почала Емма, - ніби її взяли з сиротинця, дуже відома археологічна сім'я.

- Усе було не так, - запевнила нас Зої, - у неї була повноцінна сім'я. Мама, тато, Поліна і молодша сестра. Тільки, коли батьки брали участь у чергових археологічних розкопках, там трапилася трагедія, унаслідок чого вони залишилися сиротами і їх виростив дідусь.

Оксана із задоволенням стежила за нашою розмовою, її очі світилися від інтересу. А нам було цікаво сперечатися одне з одним. Ми сміялися, іноді сумували. Давно так не спілкувалися, але Сана, своїми запитаннями, знову розігріла в нас той запал, інтерес і спілкування, чого так давно не вистачало нам. І тільки Джеймс сидів і з цікавістю поглядав на Оксану. Вивчав її, але не брав участі в цій розмові, тільки посміхався або голосно посміювався над нашими жартами.

- А ви не пробували запитати в самої Поліни про її минуле?

- Повір, ми запитували. Кожен новий член команди ставив їй таке запитання, але Поліна то відмахувалася, то навмисно ігнорувала нас.

- Але одного разу, вона все-таки відповіла. - Ми всі з подивом подивилися на Джеймса, адже він нам про це жодного разу не говорив. - Тільки відповідь ця була якоюсь невиразною і беземоційною. Поліна потім відразу, якось засумувала.

- Шкода, що ти раніше про це нам не розповів. - Тихо промовив Валера, з'являючись разом із дружиною у дверному одвірку. - Я б тоді не питав.

Ми всі трохи засумували. А Єва з чоловіком сіли на протилежний диван від брата і сестри.

- Цікаво, вона з ким не будь ділилася про своє минуле. - Озвучила свої думки Оксана.

Почувши її роздуми, Емма задумалася. Я, звісно, здогадувалася, про що вона думала. Але питання чи потрібно Сані про те знати. Але сестра Джеймса завжди вирізнялася чесністю і відкритістю, і вона все-таки проговорила.

- Можливо, Родрігес знає більше за нас.

В очах Оксі одразу з'явився вогник інтересу. Я знала, що коли в кімнаті з'явиться Роман, вона одразу побіжить до нього. І, тому, обмінявшись з Еммою поглядами, я нібито говорила їй, що варто застерегти дівчинку. Та правильно мене зрозуміла і, перевівши свій погляд на доньку археолога, промовила.

- Але краще, не питай у нього про Поліну.

- Чому?

- Вони були парою, все йшло до весілля, але потім, там щось сталося, і вони розлучилися, залишившись друзями.

Для мене і всіх інших присутніх, крім Джеймса, той зберігав вражаючий спокій. Усе вище сказане, було сюрпризом.

- Чому раніше не розповіла нам? - З обуренням запитала я, піднімаючись із крісла, ніби це стосувалося не чужих для мене людей, а дуже близьких родичів.

- Та тому, - злегка голосніше почала Емма, - що ця історія досі болюча для обох сторін.

- А по ній не скажеш, що життя обійшлося жорстоко з нею. - Помітила моя сестра, а я кинула їй у спину розсерджений погляд.

Як тільки Поліна, Діма та Роман, повернулися, ми зібрали у вітальні, та почали обговорювати плани на далі. Романова зустріч пройшла успішно, і Архіваріус дав нам повну свободу дій.

- Ви хочете вкрасти цей експонат із музею?! - Здивовано запитала Оксана, витріщивши на Поліну свої здивовані очі.

- Що ти, ми просто прийдемо до директора музею, розповімо про мету нашого візиту, не забудемо так само розповісти про нашу організацію. А потім, люб'язно попросимо його віддати нам, на час, цю частину карти. - Сказав Джеймс, з ноткою знущання в голосі, у результаті чого, отримав від сестри потиличника.

- Ще раз скажеш щось саркастичне на адресу Оксани, і ми говоритимемо з тобою по-іншому. - Він нічого не відповів, тільки трохи насупився.

- У нас, - почала командр, перевівши свій погляд від Джеймса на Оксану, - просто немає іншого виходу. Але не хвилюйся, ця карта та інші артефакти обов'язково повернуться додому. А зараз, давайте обговоримо план крадіжки.