Читати книгу - "Загублена рукавичка, Ангеліна Кріхелі"

Двері прочинилися та увійшла Марта. Здивовано глянула на Андрія, тоді на свічку та ікону.

Він відзначив, що дівчина вдягла хустку. Це зробило її ще більш ніжною та жіночною на вигляд. Ласкаво посміхнувся до неї.

Вона підійшла впритул, встала пліч-о-пліч. Перехрестилася з вдячністю до Богородиці, знявши сині рукавиці.

— Давно стоїш тут? – спитала пошепки, довірливо до нього притулившись.

Андрій замислився, роздивляючись дівчину перед собою, що аж світилася вся в його очах. Мабуть, то вплив ладану такий. Привиділося дивне щось. Але не хотілося, щоб таке марення закінчувалося.

— Не знаю. Наче втратив лік часу.

Вона тепло посміхнулася з розумінням.

— Андрію, ось рукавиці мої, - простягнула йому обидві.

Він здивовано прийняв їх.

— Я їх тобі віддаю.

— Чому? – спитав ще більш розгублено.

Вона стала на коліна, вичікувально подивилася знизу вгору. Піддавшись мовчазному проханню, Андрій теж опустився на коліна.

— Пам’таєш, ти питав, чому вони мені такі важливі?

Чоловік кивнув, не відриваючи погляду від її очей, в яких остаточно танув. Бо вони дарували спокій і гармонію, якої ніде і ні з ким раніше не відчував. Наче тепер йому все під силу, а тепло огортає з усіх боків надійним коконом, з якого не хочеться тікати.

— Вони дуже старі, - продовжила розкривати таємницю, поклавши одну руку на його долоні. – Їм моя мама вдячна, моя бабуся вдячна, її мама і бабуся…

— Не розумію, - похитав головою. – Як можна бути вдячним речам? Хочеш сказати, що вони так чудово носяться?

— Ні, - тихенько розсміялася та посунулася до нього ближче. – Їх не носили. Ці рукавиці передають по жіночій лінії у нашій сім’ї. Коли я була маленькою, мені бабуся розповідала, що одну рукавицю дівчина «губить», а іншу собі лишає, коли час прийде. За рукавицею її чоловік знаходить.

— Що ти маєш на увазі? – недовірливо перепитав. – Раптом що, я у всяку містику не вірю, - додав поспіхом, але вже не був такий упевнений.

Якби навіть вона зараз заявила, що має крила та вміє літати, беззастережно б повірив.

— Немає тут містики, - посміхнулася та стала терпляче розтлумачувати. – Розумієш, хто знайде рукавицю, має бути достатньо чесним, щоб повернути господарю. І достатньо цілеспрямованим, вигадливим, щоб знайти його взагалі. А це важливі чесноти для чоловіка. За таким не пропадеш. Тоді як зустрінеться, віддасть, жінка має віддячити добром. Оточити турботою.

— То ти вже сповна оточила, - хмикнув Андрій, ще до кінця не вірячи, що чує цілком реальну історію.

— Мені пощастило, - фиркнула вона.

— Для мене то було сумнівне щастя.

— А для мене можливість віддячити, – потиснула плечима. – Як не змогла б підтримати у біді тебе, значить і дружиною гідною бути не готова.

Від почутого в Андрія перехопило подих. Вона так буденно розповідала про вибір долі, який довірила рукавичці! Та найголовніше – в усіх цих діях була якась першородна мудрість, яку не оскаржити навіть.

— Так здавна ще жінки у нашому роду робили. Щоправда, тоді не так важко було знайти власницю загубленої речі. Бо вона дорога, а такі не кожен міг собі дозволити.

Чоловік кинув погляд на рукавиці, що вона йому дала.

— Чому ж ти мені їх віддаєш? – спитав, відчуваючи, як в роті пересохло від хвилювання.

— Бо тобі довіряю свою долю. Не приймеш, просто віддай рукавиці. А приймеш, то донечці передай, як підросте та захоче і свою долю відшукати.

— Скажи мені, тільки чесно. Хіба у вас в роду ніколи розлучень не було?

Марта уважно подивилася на обранця.

— Озирнися, - попросила м’яко. – У такому місці хіба дають обіцянки, які потім назад забирають? Тому і поклала на лаву неподалік загубленку мою.

Захитав головою, захоплюючись нею.

— Мені рукавиці все важливе показали вже. А тобі? – спитала, грайливо схиливши голову набік.

Здавалося, що б не відповів зараз, не засмутилася б. Але була впевнена у його відповіді. Йому знову згадався янгол – ялинкова прикраса. Та подумалося, що з таким янголом як Марта, вік взагалі всього досягнути може. Що до неї хочеться торкнутися, як до дива, та відчути її тепло і впустити світло.

Якщо вона зараз піде, що станеться? На мить уявивши собі це, жахнувся. Він же тоді змерзне у темряві. Націлується досхочу з Катеринами, але змерзне. Страшно стало.

Притиснув до грудей рукавиці, відкрито глянув у її очі. Вирішив, що час і йому для одкровень.

— Коли її знайшов, не зміг лишити на лавці. Бо вона була така загублена, як я сам. Символічно дуже, як на мене. Тоді подумав, що буду негідником, якщо собі залишу. Мені тільки символ, а комусь тепло. Потім вирішив, що як знайду власника речі, значить і розв’язання своїх проблем знайду. Бо то напевно легше, ніж другу рукавицю в місті відшукати. Та коли з’явилася ти, відчув, що то не ти рукавицю свою отримала, а я щастя в подарунок до нового року. Тільки не одразу те зрозумів, Марточко…