Читати книгу - "Загублена рукавичка, Ангеліна Кріхелі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це надто довго, - відкрито розсміялася вона.
Андрій мимоволі відзначив, що її сміх щирий і чистий, у ньому відсутнє кокетство або наносна інтрига, як у Катерини.
— Я не поспішаю, - натиснув він.
— Якщо хочеш, як-небудь розповім при зустрічі.
— Чудово! Зараз якраз маю час. А ти?
Чоловік відчував, що не можна дати їй зникнути знову. Що ось зараз його шлях стає правильним. І навіть відчуття боргу перед нею більше не гнітить. Душа зголодніла та потребувала негайно отримати ковток особистого щастя, нічим не затьмареного.
— Як там твоя рукавичка поживає? Все хотів попросити показати мені пару.
— Не віриш, що вона моя? – посміхнулася.
— Та ти що! Ні, звісно. Дурість ляпнув. Мав на увазі, що, мабуть, пара виглядає чудово.
— Ясно.
— Марто…
— Що?
— Давай просто зустрінемося. Цілий тиждень я чудово працював, мав навіть успіх у новому колективі, - він посміхнувся з прикрістю, згадавши поцілунки Катерини. Тепер він розумів, чого їм не вистачало – цнотливості та щирості Марти. – Але мені не вистачало спілкування з тобою.
— Справді?
— Як щодо зустрічі в… нашому парку? Відзначимо до ладу знайдену пару. Для рукавички. І мою нову роботу, і житло.
З надією затамував подих, дивлячись підсвідомо на янгола, що виблискував білосніжними крилами на ялинці.
— Коли? – спитала вона неголосно.
— За годину?
Марта знову дзвінко розсміялася.
— Ти нетерплячий!
— Який вже є, - посміхнувся, - Але з тобою я стаю кращим.
Щойно вона погодилася зустрітися, почав квапливо збиратися. Вечір здавався справді сповненим дива. Іноді вистачає однієї хвилини, одного подиху, щоб відчути, що до цього все було неправильно. А ось тепер знаєш правильний шлях.
Пританцьовуючи біля лавки в парку, де знайшов рукавицю у найщасливіший день свого життя, як він для себе вирішив, Андрій в черговий раз змахнув з плечей сніг, що налетів.
— Я так скоро на сніговика перетворюся, - спробував пожартувати сам собі.
Дзеленькнув телефон. Марта сповістила, що може трохи затриматися, бо застрягла в заторах.
Андрій озирнувся навкруги. Якщо зараз не знайде прихисток змерзлим кінцівкам, ризикує захворіти вже на ранок. Погляд втупився у невеличку церкву неподалік.
— Чудово! Там точно тепло.
Чомусь вирішив, що такі заклади мають працювати цілодобово. У передчутті тепла написав Марті, що чекатиме в приміщенні храму, бо дуже замерз. Очікував на жарти з її боку. Вона якийсь час мовчала, а тоді відповіла: «Дивне місце. Але так точно тебе знайду».
Квапливими кроками рушив до джерела тепла. Та стикнувся із зачиненими дверима. Ну і де ж обіцяна допомога янгола-охоронця? Згадав знову про маленького янгола на своїй ялинці. Засмутився. Але навколо не виявилося жодного відкритого кафе або іншого місця суспільного відпочинку. Що ж робити? Спитав подумки сам не знаючи у кого, задравши високо в небо голову.
У цей момент двері храму відчинилися. На нього поглянуло здивоване обличчя священника.
— Щось шукаєте, юначе? – спитав, примружившись, той.
— Тепла, - чесно відповів Андрій, поїжачившись у своєму легкому для такої погоди пальті.
— Цього у Бога достатньо, - хитро блиснувши очима, з доброю посмішкою повідомив священник, ширше відчиняючи двері. – Проходьте.
Посміхнувшись символізму відповіді, заскочив у прогріте свічками приміщення.
— Йой, як мало людині треба, - із задоволенням протягнув, зігріваючись.
— І не кажіть, - мовив священник.
Вмостився на лавку біля входу та приготувався терпляче чекати.
— Ймовірно, я завдаю вам клопоту, - зніяковів вечірній візитер. – Тут же було вже зачинено. Давайте я хоч пожертву зроблю, чи що?
Священник трохи поблажливо посміхнувся у свої вуса.
— Давайте, - кивнув він. – Он там свічку візьміть, - кивнув на невеличкий стіл з іншого боку входу. – Від лампадки підпаліть та поставте.
— А далі що? – завмер в очікуванні подальших інструкцій, бо геть не розумівся не релігійних правилах.
— А далі не заважайте душі відчувати тепло і спокій.
— А гроші? – перепитав здивовано.
— Та хіба лише у них справа?
Андрій губився в здогадках, навіщо священнику знадобилося возитися з ним. Мабуть, вирішив до віри звернути. А він і не атеїст начебто, але й не парафіянин.
Він слухняно виконав доручення та хотів вже відійти до виходу, щоб не пропустити приїзд Марти, але щось затримало його перед іконою. Стало настільки гаряче, що почав знімати пальто. Кинув ошелешений погляд на священника, але того на місці не виявилося. Напевно, вирішив проявити тактовність та вийшов.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загублена рукавичка, Ангеліна Кріхелі», після закриття браузера.