Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

 Я стояла перед вікном. Мій подих перехоплювало від виду зовні. Високі гори неначе ховалися за хмарами, що віщували дощ. Мої ноги трішки змерзли так як я була босоніж на кам’яній плитці, моє тіло прикривала легка біла сорочка, я провела по лівій руці підтягуючи рукав, що спав знову з плеча. Переді мною з’явилася рука, що тримала чашку теплої кави тепла пара підіймалася до мого обличчя, зігріваючи мене. Я з вдячністю простягнула руку беручи кружку. Зробивши маленький ковток, приємна рідина відразу зігріла моє горло.

— Дякую, це те що мені було потрібно.

 Я не отримала відповіді, а лиш легкий поцілунок теплих губ до моєї шиї, за яким послідкував ще один і ще. З мене вирвався легкий сміх.

— Якщо не бажаєш отримати гарячий душ на місці, тобі варто зупинитися.

— Я ніколи не був проти. — Він схопив мою руку вибиваючи з неї чашку, що голосно впала на землю, виливаючи всю рідину на підлогу. — Кохана, кава це не єдина річ, яка може зігріти тебе. — Він швидко розвернув мене до себе і впився в мої губи найпристраснішим поцілунком, що мені доводилося відчувати. Я заплющила очі даючи йому продовжити почате.

 Щось почало дзвонити я спробувала упевнено це ігнорувати, продовжуючи насолоджуватися моментом. Але дзвінок ставав голоснішим, я розплющила очі, приводячи дихання до норми. В очі вдарила темрява. Я спробувала привести думки в порядок. Дзвінок продовжувався, я оглянула кімнату на наявність звуку, і звісно це був мій телефон на тумбочці біля ліжка. Я швидко вимкнула будильник.

 Якого чорта найцікавіші сни завжди щось перериває. Хто придумав ці закони підлості, я маю купу скарг.

 Я протерла очі, намагаючись хоч трохи зігнати цю сонливість з себе. Чому я взагалі вирішила, що ідея бігати о п’ятій ранку по пляжу є чимось розумним.

— Аааа, — скрикнула я, соваючи ногами по ліжку.

 Взявши себе в руки я все таки скинула з себе ковдру, і опустила ноги на холодну підлогу, це знову мені нагадало про сон, але я швидко відігнала ці думки від себе. Раз вже вирішила виконувати цей пункт свого списку мені варто тримати себе в руках, намагаючись уникати відволікаючих думок, про сон, що відбивався приємними спогадами в моєму тілі, про тепле ліжко і про подушку, що так приємно прогинається під головою, допомагаючи зайняти ідеальне положення. Я швидко махнула головою, відганяючи ці думки від себе. Мені потрібно якнайшвидше на свіже повітря. Відшукавши в шафі рожеві спортивні шорти та чорну футболку в сітку і рожевий топ я вдягнулась. Міцно зашнурувала білі кросівки і рушила на ранкову пробіжку.

 Відкривши двері мене відразу обдав холодний вітер. Сонце було низько на горизонті, тому ще не встигло прогріти повітря. Я рушила стежкою до пляжу. Навколо все було так спокійно, жодної людини навколо. Дійшовши до берегової лінії, я декілька хвилин просто стояла і насолоджувалася ранком. Я заплющила очі і зробила глибокий вдих.

— Боже, - вирвалося з мене, — Це найкраща річ, що я робила за все своє життя. Мені варто міняти свій графік пробудження. Як люди взагалі можуть довго спати в ранці і пропускати цю неймовірну атмосферу. Таке свіже повітря. Я зробила ще декілька глибоких вдихів і видихів, намагаючись запам’ятати це відчуття.

 Я стягнула високий хвіст ще краще, щоб жодна волосинка не мала можливості вибитися і заважати моєму тренуванню.

 Я почала бігти достатньо повільно, потроху набираючи темп. Вітер дув мені прямо в обличчя, але з часом я звикла і вже просто насолоджувалася тим чого раніше я ще не робила. Одягнути кросівки були гарною ідеєю, так як з початку я планувала бігти босоніж, та зараз від звуку мушлів, що потріскувала від кожного мого кроку, розуміла, що бігати босоніж було б ще тим випробовуванням.

 Чим довше я бігла тим віддаленішими ставали будівлі, і лиш дерева продовжували слідувати за мною з лівого боку та океан з правого. А потім я почала помічати маленьку фігуру, що все швидше і швидше наближалася в мій бік. З часом образи ставали більш чіткими і я змогла розгледіти чоловічу фігуру, одягнуту лиш в шорти. На чоловіку були чорні кросівки. Чим ближче він ставав тим краще я бачила його м’язи, які здається сяяли на сонці.

— Гей, не очікував тебе тут побачити. — Я трішки зажмурила очі намагаючись роздивитися його обличчя. Сонце било прямо в очі, тому це було не легко зробити.

— Це я, Стів.

 СТІВ?! Здається мені варто міняти траєкторію бігу. Я швидко звернула на верх, і почала бігти між дерев. Територія виглядала так, неначе тут не те що не бігають, а навіть не ходять люди. Чим далі я відбігала то темніше ставало навколо, густота розташування дерев вражала. Коли вже не було видно пляжу, я зупинилася спершись на коліна спробувала вирівняти дихання. Навколо мене були одні лиш дерева. Я підняли голову до верху, ловлячи ті промені світла, що ще можна було побачити. Здається я заблукала, і що тепер в біса робити? З якого дива я взагалі звернула сюди, я могла просто побігти туди звідки і прийшла, але ж звісно ховатися в незнайомому лісі, це в біса гарна ідея. Я поклала руку на голову, шукаючи рішення. Хтось торкнувся моєї руки, від чого я миттєво підскочила на місці, моє серце почало так скажено битися в грудях, неначе збиралося вистрибнути.

— Хей, тихіше. Я не хотів тебе налякати. — Я швидко розвернулася на голос Стіва, зустрічаюсь з ним поглядом.

— А як ти думав я зреагую, коли мене торкаються посеред густого, темного лісу? — Зі стриманою злістю сказала я.