Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— А з якого дива ти взагалі побігла сюди? Я лиш пішов слідом за тобою, щоб ти не втрапила в біду.

— Я про це не просила. - Сказала я відвертаючись. — Якби не ти, я б сюди і не подалася. — Вже тихіше мовила я.

— То виходить це я винний?

— Виходить що так. — Я обійшла його і рушила в той бік, що вважала виведе мене до пляжу.

— Гаразд, тоді щасливо тобі знайти шлях звідси. — Сказав він рушаючи в протилежний від мене бік. Я швидко змінила траєкторію рухаючи за ним, все таки орієнтація в просторі ніколи не була моєї сильною стороною.

Він розвернувся почувши мої кроки, що слідували за ним.

— І чого ж це ти слідуєш за винуватцем всіх твоїх бід?

— Я лиш даю тобі шанс вибачитися вивівши мене звідси. — Упевнено сказала я наздоганяючи його.

— О, то це виходить ти робиш мені послугу?

— Звісно. Все таки я добра людина, тому не ображатимусь на тебе, якщо допоможеш мені звідси вийти.

— Ага, зрозуміло. — І це було все, що він вимовив за всю дорогу. Вийшовши до пляжу я видихнула з полегшенням. Я врятована і не буду з’їденою заживо дикими тваринами. А тут взагалі бувають дикі тварини? Варто буде перевірити цю інформацію, коли повернуся до номеру.

— Думаю далі ти сама знайдеш дорогу. Не буду тобі набридати. — Мовив він і вже рушив йти, коли я гукнула йому вслід:

— Вибач. — Він зупинився, повільно повертаючись до мене.

— Ти щось сказала?

— Так. Я сказала вибач. Я справді не очікувала побачити тебе чи будь-кого іншого за ранковою пробіжкою, от і втекла. — Я перевела погляд на пісок, сподіваючись що він так не розкусить мою брехню.

— Гаразд, не думаю що ранок варто починати зі сварок. Але на майбутнє тобі варто зважати на те, що це не твій приватний острів і тут також зранку можуть бути інші люди. Тому на наступний раз не втікай в незрозумілий ліс, а просто привітайся і продовжуй займатися тим чим займалася до цього.

 Вирішив, що буде життя мене вчити. Я і сама розумію, що звертати в ліс було великою помилкою і якби не він я б ще довго шукала вихід. «Але якби не він ти б туди і не пішла б», — мовив мій внутрішній підбурюючий голос. Я швидко мотнула головою відганяючи думки.

— Тоді я пішов, все рівно вже пройшла година мого тренування. — Сказав він дивлячись на наручний годинник.

— В мене вже немає настрою займатися сьогодні, тому думаю я вже також закінчила.

— Можемо піти разом, звісно якщо це не проблема для тебе?

— Добре, нам все рівно в один бік, допоки не дійдемо до головного пляжу. — 

 Йшли ми в повній тиші, лиш інколи кидаючи слово чи два. Коли я побачила знайоме мені кафе і будівлі навколо нього він нарешті заговорив.

— Якщо ми розібралися в ситуації, що виникла між нами раніше, ми б могли стати товаришами принаймні. — Сказав він звертаючи запитальний погляд на мене. Одну руку він закинув за голову, поправляючи волосся. А я ледве втрималася, щоб не доторкнутися до його біцепсу який виглядав так ідеально натренованим.

— Я не проти. Тільки при одній умові. — Він підняв одну брову вгору в запитальному жесті.

— Без твоїх дурних жартів. Я приїхала сюди не для того, щоб вислуховувати насмішки в свій бік.

— Вибач, я знаю що вів себе як придурок. — Він виглядав щирим, тому я вирішила що дам йому шанс. — Але не можу обіцяти геть без жартів, це частина мене. Просто намагатимусь в них тебе не згадувати.

— Добре, добре, я зрозуміла.

— Так як тепер ми товариші, думаю буде чесно, якщо той з нас хто першим приходитиме в кафе з ранку займатиме місце іншому.

— Я згодна. — Було б дурницею відмовитись. Все таки з чергами на сніданок це достатньо вигідний варіант. Протягнула руку для вкладання угоди, його пальці обхопили мою руку з’єднуючись в рукостисканні. Після цього ми продовжили наш шлях, сміючись над батьками що з самого рання вже не могли витягнути своїх дітей з води та над веселими історіями, що почули від інших відвідувачів пляжу допоки йшли. Ми вже дійшли до доріжки, що вела до будинків, коли мій телефон задзвонив, на екрані висвітлилася наша з Розі фотографія, після того як вона п’яна змусила мене співати з нею караоке в нашому улюбленому кафе. Так як ми вже довго нормально не спілкувалися, це було нашою можливістю для сніданку ще занадто рано, тому я мала багато часу в запасі.

— Мені потрібно взяти слухавку. Зустрінемось пізніше.

— Звісно. До зустрічі. — Попрощався він, після чого пішов прямо, я ж рушила в сторону пляжу в той час відповідаючи на дзвінок. Через секунду на екрані з’явилося усміхнене обличчя Розі.

— Бачу я саме вчасно. — Сказала вона вказуючи на вид позаду мене.

— Привіт. Чому ти телефонуєш мені так рано, ти ж знаєш я люблю довго спати?

— Ой, — закотила вона очі, — Знаходячись в центрі таких пейзажів навіть така сова як ти стане жайворонком.

— Потрібно насолоджуватися, допоки всі мої збереження не закінчилися.

— Вірно мислиш подруго. Була б я там, ти б взагалі не лягала б спати.