Читати книгу - "Не чіпай, то на свята!, Слава Світова"

горище, сховала в дерев’яний ящик із-під баяна. І розхристана й обчикрижена так вийшла до батьків. Може, вхопила б тоді від матері рушником по спиняці, якби не треба було їхати й шофер не чекав. Так ми й поїхали. Я поїхала. А коса моя зосталася… Десь під кришкою того ящика, на горищі, зосталося й пошматоване моє серце… Потім, у вісімдесят третьому, я з чоловіком і сином була, а вже коли їхала сюди знову, через стільки років, сама, то не знала, чи живий ще Мирон, чи вже на тому світі. Але думала, якщо раптом живий, знайду його й просто в очі подивлюся. А не прийшлося. А лист той… мені аж дихати легше стало. Бо знаю тепер, що любив він мене й ніщо не було дарма. І хай навіть на такий короткий час, але я була його Квіткою…

— Мені так шкода, — стиха промовила я.

— Ні про що не шкодуй, Маріє, — промовила тітка. — Живи так, щоб ніколи й ні про що не шкодувати, як ото я. А тепер починаймо наш шабаш! Гори, моя коса, гори ясно. Щоб стала я нарешті вільна від минулого! Гори!

Тітка Мальва вкинула свою косу до вогню, і він стиха затріщав.

— Ну тепер можна й умерти-и-и-и-и-и! — радісно вигукнула тітка у нічне небо, аж сусідські собаки схарапудилися.

— Тільки, прошу вас, не просто зараз і не прямо тут, не біля старого відра зі згорілим лєрмонтовим, — звернулася до тітки Мальви я і додала: —Здається, мені треба випити.

Тітка Мальва розсміялася.

— Води! — швидко додала я. — Бо олії й горілки я вже на сьогодні напилася.

Уже за мить з хати виткнулася голова заспаного Бориса.

— Чо ви орете на все село? А, ой, вибачте, тітко Мальво, я думав, то Цвіта з Манею буянять.

І Борис гучно позіхнув і собі випхався в одній піжамі на мороз.

Через хвилину з веранди почувся голос баби Гані:

— Всі люди, як люди, вночі сплять, а у нас якісь шури-мури в дворі!

Ми засміялися у відповідь.

Баба Ганя вийшла до гурту, вбрана в Боркин нензівський кожух, який він відкопав десь невідь-де, але бабі Гані зараз він личив точно краще.

— Що я проспала? Найцікавіше, звісно ж! — вигулькнула з веранди голова Цвіти.

— Вдягнися, бігом, ше не фатало, шоб дитина заслабла, — миттю зреагувала баба Ганя.

— А шо тут робиться? — визирнула з-за Цвіти голова заспаної мами. А тоді на сходи веранди вийшов заспаний тато.

— Судячи зі старого відра й запаху паленого, ці відьми щойно когось спалили! — радісно відкоментував ситуацію Борис і неввічливо тицьнув указівними пальцями на відро, що диміло.

— Господибожемій, джійзес крайст і мері зе мазер[3], я мав виспатися, просто виспатися! — вигріб з веранди на подвір’я сонний Серж. — Але ж ні, цим… прекрасним… оце дорогим моєму серцю людям не спиться! І вони деруть горло посеред ночі просто на темному дворі.

Ми всі знову розсміялися.

— Сірожа, не бубни, — реготнув Борис.

— Від Борки чую! — огризнувся той. — Ти он ширінку застебни, ненза!

Борис мацнув руками штани й тільки потім згадав, що він у піжамі. Нашвидкуруч зліпив із рештків снігу кульку й швиргонув нею в Сержа. Кулька вальнула татові в голову, остаточно приводячи його до тями.

— Боря, ну раді Бога, ну шо ти робиш! — вигукнула мама й узялася витирати татові лоба.

— У цій хаті є десь жива вода? Бо я вже напилася олії з пляшки «Живчика», — намагалася перекричати усіх я. — Я хочу пити!!

Розпочався повний бедлам, який поступово переростав у конкурс «Хто кого перекричить». Цвіта стояла, склавши руки перед собою, і хитала головою. Тітка Мальва сміялася нестримно. Баба Ганя і собі похихикувала, обдивляючись усіх нас по черзі.

Я стояла, розхристана, дивилася на усіх цих шалених людей, рідних, аж до болю, ні разу не ідеальних, і розуміла, як добре, що ми одне в одного є, як добре, що в нас є наше «тут і зараз».

Бо, як співали колись «Ґринджоли»: «Разом нас багато, нас не подолати». У той галасливий момент на подвір’ї баби Гані ми ще не знали про те, що навесні Борка піде в ЗСУ й ми всі будемо переживати, але й пишатися, а Сірожа страшенно на нього за це злитиметься, психуватиме, що той нічого не сказав, не попередив, переживатиме й не спатиме, строчитиме йому повідомлення «їсти є шо?», «ну шо ти там?», «відпиши!! Не мовчи!! Ау!», аж доки Борис не накаже йому негайно взяти себе в руки й зайнятися справами. І Серж займеться. Окрім своїх тисяча мільйонів онлайн-занять для дітей, він також навчатиме українців, які вимушено виїхали за кордон, рятуючись від війни, німецької та англійської — абсолютно pro bono, як каже Цвіта. До речі, Цвіта оголосить нам усім, що нарешті вирішила, ким хоче стати по закінченню школи: піде вчитися вона не на детективку, а на інженерку, бо «ну треба ж комусь країну відбудовувати після війни». Баба Ганя плестиме сітки в селі, і пектиме пироги, і незмінно чекатиме нас у гості, а тітка Мальва благополучно повернеться до Канади, де одного серпневого дня тихо відійде в засвіти у своєму теплому ліжку. Частину коштів, якими володіла, тітка Мальва залишить у своєму письмовому заповіті «Янголам Азову».

А щодо мене, то я… Ні-ні, не вийду я отак вам просто посеред білого дня заміж, це ж, зрештою, не казка, ну! Я продовжу приганяти хлопцям автівки на фронт, а ще — піду на письменницькі курси, щоб перестати нарешті імітувати всі можливі письменницькі стилі й голоси, а навчитися говорити своїм власним. І саме цим своїм голосом одного дня я розповім історію про те, як сміливо захищали свою землю українці, як дивувався світ, що то за країна в них така, що вони ладні життя за неї віддати, і як остання у світі імперія впаде крахом від української руки та ніко…

Ой, вибачте, я мушу зараз зробити паузу, бо, по-перше, дзвонить телефон, баба Ганя хоче терміново шось сказати своїй Марійці. А по-друге — по-друге, здається, то саме вдалий момент, аби нарешті поставити в цій історії крапку.

Bandy Sholtes

Back to the 31 грудня

Уранці згадав, що в мене не біометричний паспорт. О боже, а що, як наші доколупаються на кордоні? Чому я про це раніше не подумав? Ледь волосся в носі не посивіло від стресу. У шлунку такий нервовий спазм, що довелося помити ноги холодною водою і випити склянку білого напівсолодкого.