Читати книгу - "Забудь-річка"

— Ух ти! Це просто романті-ік! — сказала Катька, наголошуючи останній склад на французький манер. — Є ще лицарі в Україні.

— Я тебе прошу, — заперечила Віка-Черешенька. — Хто, ти там казала, він? Моряк?

Уляна кивнула.

— Так у них в кожному порту жінка, а то й дитинка.

— Ну то й що? — не здавалася Катька. — Це ж і є романті-ік. А що по-твоєму, романті-ік — це чоловік у майці-алкоголічці на кухні? Дулі дві. А коли чоловік пішов у плавання, вона щовечора виходить на берег, і довга спідниця обвиває стрункі ніжки, а сльози на щоках перемішуються з морськими бризками — оце я розумію. Романтика не буває без страждань.

— Дівчата, ви про що? — здивувалася Уляна.

— Про романтику, дитинко, — зауважила Катька. Маючи перед подругами перевагу майже у десять років, вона була найдосвідченішою і наймудрішою. Але, попри це, все одно не мала чоловіка та виховувала сина сама. — Запам’ятай: єдиний, хто може зіпсувати романтику, це — чоловік. От поки стоїш на березі, чекаєш — все дуже романтично, а щойно він причалить свій корабель, зійде на берег, дихне цигарками та вже місяць не митим тілом, облапить брудними руками…

— Бр-р-р, Катько, шо ти кажеш? — обурилася Віка.

— Правду, дівчата, правду. У випадку з українським чоловіком романтика існує тільки в голові, за фізичної відсутності власне об’єкта. Бо ця тварюка все псує.

Уляна подумки погодилася з таким визначенням, хоча, правду кажучи, не хотілося так думати про свого нічного рятівника. Але мабуть Катька має-таки рацію. Якщо реальна зустріч може все зіпсувати, чи не краще буде залишити в душі спогад про мандрівного лицаря, який рятує принцес із пробитими колесами?

— Скільки йому? — уточнила Черешенька.

— За сорок, — Уляна згадала срібні нитки на скронях та жилаві руки під струменем води.

— Ну й нормально, — Віка розгорнула цукерочку й увіп’ялася своїми білосніжними зубами у чорний шоколад.

— Мабуть, одружений, — резюмувала Катька. — Обручка на пальці була?

— Та до чого тут це? — обурилася Уляна, хоч відсутність обручки відзначила ще тоді, коли придивлялася до вправних рухів незнайомця.

— А! Сучасні чоловіки не люблять носити обручок, навіть якщо одружені, — Катька розтинала ситуацію із завзяттям патологоанатома.

Черешенька сьорбнула лікеру:

— А мій носить.

— Ну так спробував би…

— Дівчата! — Уляні довелося підвищити голос. — Давайте змінимо тему!

— О! А про що іще можуть говорити жінки, як не про чоловіків? — не здавалася Катька. — Не порушуй традицію! Змінити тему — це лише змінити обговорення одного чоловіка на іншого. Є в тебе інші чоловіки? Наприклад, на роботі.

— Є, — раптом сказала Уляна.

— Це вже цікаво! І хто він?

— Леон-кілер.

Новий кур’єр з’явився на фірмі минулого тижня і справив на всіх приємне враження. Ще б пак — не бомжуватий пенсіонер, який шукає підробітку, користуючись своїм безкоштовним проїздом, не сопливий студент, з якого нема що спитати. А цілком пристойний, сивий з борідкою дядько, скромно, проте охайно вдягнений. Здатний виконати завдання складніші за «відвези-передай».

Робота кур’єра — це поєднання великої відповідальності із малою зарплатнею, тому знайти людину, яка б могла об’єднувати в собі обидві ці чесноти — ой як непросто. Наприклад, останній, якого вигнали за втрату документів, скиглив, що забувся їх у маминій квартирі. На пропозицію поїхати до маминої квартири і забрати, починав рюмсати та пояснювати, що не має ключів, бо мама йому їх не дає. Ну а коли просили потелефонувати мамі, заходився слізьми і репетував, що мама три роки тому поїхала до Португалії, кинула його самого, і тепер він вимушений тинятися по кутках. І така маячня по колу. Улянина колега Ларунда, яка власне і постраждала від втрати, тільки руками розводила і казала, що таких ідіотів не зустрічала навіть під час роботи у кримінальному розшуку.

Новий же працівник ретельно виконував усі завдання, завжди перепитував про важливість кожного, і якщо не встигав чогось протягом дня, обов’язково телефонував до офісу та попереджав про це. Фасоном борідки та формою вилиць він невловимо нагадував французького актора Жана Рено, тому й прізвисько отримав відповідне: Леон-кілер.

Єдина дивакуватість, що її помітили колеги за новим співробітником — це постійні торби в руках. Адвокати мають справи з паперами, тому максимум навантаження для кур’єра — це тека з документами. А тут — целофанові кульки, набиті чимось досить об’ємним, по одному в кожній руці. Уляна, коли вперше зустріла його на вулиці з цим вантажем, подумала, що начальник використовує новачка для якихось персональних послуг — родині чи коханці — тому не звернула особливої уваги. Але коли за кілька днів побачила його з тими ж таки кульками, дуже здивувалася.

Виявляється, Леон-кілер скрізь ходив з торбами — коли заходив до офісу, залишав їх біля секретаря, а виходячи на вулицю, завжди тримав при собі.

— Ти бачила? — перепитала Уляна в Ларунди, але та була під таким враженням від попередніх розповідей про маму з Португалії, що тільки рукою махнула:

— Та яка різниця? Аби документи не губив.

Опинившись з ним одного разу в ліфті, Уляна скористалася нагодою запитати, бо кульки займали досить багато місця.

— Речі, — коротко відповів Кілер, немовби це слово усе пояснювало. Добре вихована Уляна мусила перевести розмову на іншу тему, і не даремно, бо в результаті довідалася про нового працівника багато цікавого: наприклад те, що він має вищу технічну освіту, в радянські часи працював на секретному заводі. Саме цим, певно, і пояснювалася його підвищена притомність при виконанні своїх теперішніх обов’язків.

— Ну а що, — припустила Катька після того, як Уляна закінчила свою розповідь, — інженери зараз нікому не потрібні, бо рулять юристи та економісти. Крім того — вік. Куди йому дітися? От і пішов у кур’єри.

— Як каже мій чоловік, кожен має свої скелети у шафі, — зауважила Черешенька.

Уляна засміялася:

— Ну так, всі мають у шафах, а цей — у кульках. Носить свої скелети з собою. До речі, твій чоловік якраз по скелетах спеціалізується. Може, він знає, що це може бути?

— Ти ж кажеш, що він на секретному заводі працював? Може, це якась військова таємниця? Секретна зброя? — приєдналася гостра на язик Катька.

— Ой, дівчата, чоловік каже, що ніяких військових таємниць у совка насправді не було, що вони все