Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

Глава 5. Клуб

Всю ніч та більшу половину дня я провела на горищі, як і планувала. Але сидіти там всі вихідні я не хотіла, тож довелося вилізти зі своєї мушлі, поки я ще могла це зробити. Сьогодні ввечері ми з Трейсі йдемо до клубу і я хочу підготуватися по максимуму, так само, як і відпочити там. Хаотичні танці, смачні коктейлі і найкраща подруга поруч. Звучить, як ідеальний вечір. Останній раз я була у клубі ще до того, як почала зустрічатися з Даніелем, отже – більше року тому. Час трохи наздогнати втрачене, але спершу потрібно поїсти, бо мій шлунок вже буквально кричить про те, що він порожній. 

Після мого сніданко-обіду я пішла до кімнати, оскільки хочу бути неперевершеною сьогодні ввечері. За планом: прийняти душ, вибрати найяскравіший наряд зі свого гардеробу і зробити макіяж. Етап сліз за колишнім я вже пройшла, тепер час показувати йому, кого він втратив. 

Після душу я зупинилась перед дзеркалом, розглядаючи себе. У голові крутилися думки про те, як усе змінилося за цей рік. Мій відбиток у дзеркалі здавався майже чужим. 

– Неперевершена, – повторила я собі під ніс. 

Якийсь час я просто дивилася у дзеркало і згадувала скільки всього сталося у цьому будинку. Я хочу рухатися далі, але уламки минулого так і наздоганяють мене. Втім, часу на сльози не було. Я витягнула яскраво-червону сукню з паєтками, яку купила ще кілька місяців тому, але так і не наважувалась одягнути. 

«Це сьогодні» — вирішила я.

З макіяжем я не поспішала. Обережно наносила тональний крем, підбирала тіні й помаду, вишукуючи те, що зробить мене не просто красивою, а тією, кого не забувають. Коли нарешті все було готове, я крокнула назад, оцінюючи свій вигляд у дзеркалі.

Телефон на столі тихенько завібрував.

 «Я вже майже біля твого будинку. Готова до пригод?» — написала Трейсі.

Зітхнувши, я накинула легку куртку і, взявши сумочку, вирушила назустріч вечору, який мав змусити мене забути за всі проблеми. 

♡♡♡

Гучна музика так і тиснули на вуха, але я ігнорувала це. Час для веселощів! Коктейль за коктейлем і я почала входити в кураж. Роблю селфі з Трейсі і виставляю до соціальних мереж з відміткою клубу. За це дається знижка у п'ять відсотків. 

– Як ти? – Кричить Трейсі. До речі, вона виглядає бомбезно в облягаючій сукні рожевого кольору. 

– Готова напитися і наробити дурниць! – Так само кричу у відповідь. 

Робити дурниці – погана ідея, але я вже не хочу відмовлятися від неї. 

– Правильно! – Випиваємо ще по коктейлю і йдемо танцювати. 

Трейсі підхопила ритм і не звертала уваги на те, що відбувалося довкола. Я хотіла зробити так само, але відчувши теплі руки на своїй талії я навіть трохи протверезіла. Озирнувшись я ледь стрималася, що не закричати. Позаду мене стояв Даніель. 

– Поговоримо? – Я погано чула його голос, але розібрала, що він каже по губам. 

Трейсі танцювала доволі далеко від мене, тож не бачила Даніеля. Я прибрала його руки зі своєї талії та відійшла на декілька кроків. 

– Келі, я хочу поговорити!

– Я не хочу з тобою розмовляти! 

Перед очима спогад того, як він кричав на мене у той вечір. Я не думала, що Даніель вміє бути жорстоким, але у день нашого розриву я дізналася, що вміє. 

За секунду я вже не відчувала підлогу. Даніель підняв мене на руки і кудись поніс. Я намагалася покликати Трейсі, або привернути чиюсь увагу – це було марно. Дан вийшов з клубу, пройшов до парковку і тільки потім поставив мене на ноги. 

– Що ти робиш? – Ледве втримую рівновагу. – Це взагалі-то викрадення!

– Я тебе відпустив, отже не викрадення. 

Помічаю, що він одягнений у джинси та худі. Зазвичай Дан не любить так одягатися, він обирає класичні брюки та прості кофти. 

– Про що ти хочеш поговорити? 

– Про нас, – стримую роздратоване зітхання, але з таким чутним вдихом, що воно все ж таки нагадує зітхання. – Тільки не треба тут показувати своє “я”, Келі! Я також не в захваті..

– Показувати своє “я”? Даніелю, це ти витяг мене на вулицю силоміць і зараз кажеш не показувати своє “я”? 

– Келі, я просто хочу поговорити!

– Та про що, трясця, нам розмовляти?! – Не витримую і переходжу на крик. – Про те, як ти трахав ту дівку, знаючи, що вдома тебе чекаю я?! Чи про що?! 

– Не кричи! Ти можеш вести себе нормально? 

– Не можу!! Я божевільна ідіотка! – Кричу на всю вулицю й розводжу руками. – Від мене нормальністью навіть “не пахне”! 

Озираюсь довкола і розумію, що на нас дивляться всі. Я б хотіла, щоб це був сон, адже серед тих людей стоїть і Адам. Він дивиться на мене задоволеним поглядом і я відчуваю табун сиротинців по спині. Все ж таки – я облажалася. 

– Я хотів лише вибачитися за те, що обізвав тебе зрадницею, – відводжу погляд від Адама і дивлюся на Даніеля. – І ще хотів попросити повернути борг.

Від слова “борг” мене кидає у піт, але я намагаюся тримати себе в руках. 

– Який? – Відчуваю, як у горлі все пересохло.

– Ти брала в мене двісті доларів…

– Стій тут, – впевнено починаю крокувати в бік Адама і зупиняюся за метр від нього. – Привіт.

– Привіт. 

– Ми ж з тобою знайомі? – Він хмикає. 

– Так, ти назвала мене придурком, а ще поцілувала. 

– Останнє було не обов'язково згадувати, – махаю головою. – Там стоїть мій колишній, думаю ти чув нашу розмову.. так от, позич мені двісті доларів…будь ласка? 

– Навіщо?

– Бо цей недо.. хлопець колишній, хоче повернути борг, а я витратила всю готівку, що брала з собою. 

Адам не відводячи погляд дістає гаманець і віддає мені. 

– Даруєш? 

– Ні, просто позичаю на хвилину. – Він посміхається, або насміхається наді мною – не можу зрозуміти. 

Я відкриваю і розумію, що в нього у гаманці лежить моя річна зарплата. Адам сміється з моєї реакції. Поспіхом дістаю дві купюри по сто доларів і віддаю гаманець назад.