Читати книгу - "Випадковий свідок, Мерайя Д Рок"

                - Отож, Деббі, що ти маєш для мене? – Малкольм увірвався в морг стрімкою ходою людини, яка страшенно поспішає.

                - Ні «доброго ранку», ні «я сумував, Деббі»? – Дебора Тоннер розпливлася в посмішці, відриваючись від паперів, які заповнювала за письмовим столом, що тулився в кутку досить тісного моргу під поліцейським відділком. – Ти як завжди – сама люб’язність, Джексоне!

                - Вибачте, моя королево розтинів! Винен, виправляюся. Доброго сонячного ранку, прекрасна пані! – Малкольм жартома вклонився і повторив питання. – То що ти для мене маєш?

                - Як я і говорила – її вбили в п’ятницю близько восьмої години вечора.

                - А свідок повідомив за годину. – задумливо зітхнув Малкольм. – Не міг? Вагався?

                - І подзвонив саме тобі, а не в службу порятунку чи поліцію. – кивнула Дебора і простягла Малкольму свій звіт.

                - Деббі, своїми словами, я ж терпіти не можу ці твої терміни! – скривився Малкольм. – Ти розповідаєш цікавіше, ніж пишеш. Ну і твій ніжний голос… Я готовий слухати його годинами…

                - Підлабузник! – розреготалася Деббі, проігнорувавши легку спробу детектива пофліртувати. – Гаразд, слухай. Отож, по-перше, жертва була вагітною.

                - Ох ти! – Малкольм сів на стілець і шоковано втупився в судмедекспертку. – Сюрприз!

                -Термін зовсім маленький, вона могла й не знати. Всього шість тижнів. Гарна новина – ми зможемо вирахувати батька за ДНК. Погана – лише тоді, коли в тебе буде підозрюваний, бо збігів в базі не знайшлося.

                - Я бачу, ви тут часу дарма не витрачали. – з неприхованою гордістю промовив Малкольм. – Давай далі.

                - Ну, ми таки добре попрацювали, Джексоне! – задоволено посміхнулася Дебора. – Крім того, що ми провірили ДНК дитини на предмет збігів в базах, ми ще й порівняли її з ДНК, яке ми витягли з-під нігтів жертви. – Дебора задоволено посміхнулася. – Її вбив не батько її дитини, Джексон. Але вбивця перед смертю зґвалтував жертву. Ми знайшли його ДНК не лише під нігтями вбитої.

                - Покидьок. – зітхнув Малкольм. – Що ще?

                - Як я і говорила, перед смертю жертва пручалася. Сліди ударів, подряпини. Я можу розповісти, як все було. Спочатку, десь о четвертій, вона випила трохи вина – саме тому я зробила висновок, що вбита не знала про вагітність. З’їла сендвіч із тунцем і полуниці. Потім її згвалтували і жорстоко побили. Судячи зі слідів в квартирі, нападник застав її на кухні. Один із зразків крові з кухні належить не жертві, а нападнику. Оскільки в зразкові присутній слиз з носової порожнини, то жертва, підозрюю, вдарила його в обличчя і пошкодила ніс. Можливо, зламала, хоча тоді крові було би більше.

                - Так, зламаний ніс – це жавди море крові. – Малкольм задумливо потер перенісся, зламане ще в підлітковому віці. – Може, просто луснув капіляр?

                - Можливо. – погодилася Дебора. – Зразок з невеличкий, біля столу було кілька крапель. Та й крові жертви було не дуже багато, тому роблю висновок, що основне насилля відбулося в кімнаті.

                - Потягнув її за волосся в спальню? – Малкольм згадав, що в Аннет було вирване волосся, яке збирали по всій квартирі.

                - Саме так. – кивнула Дебора. – Сліди її крові ведуть прямо в спальню, там же й вирвані волоски. Все сталося саме в кімнаті жертви.

                Малкольм замисливсяя. В квартирі був справжній погром: перекинуті меблі, порізані оббивки крісел, вивернуті шухляди.

                - Вбивця щось шукав в квартирі. – повідомив він Деборі. – Там все перевернуто.

                - Це було вже після того, як він її вбив. – зітхнула судмедекспертка. – Я можу поставити свою репутацію на те, що погром влаштував саме вбивця. Жодних відбитків, але Колін знайшов кров і шкіру вбивці на розбитому склі журнального столика, на оббивці, яку розрізали вже після смерті Аннет, бо її кров також була присутня на тому кріслі.

                - Він вбив і потім щось шукав. – Малкольм заглибився у роздуми. – Думаєш, йому було щось потрібно? Не вбивство було першопричиною?

                Дебора підсунула стілець ближче до Малкольма, зазирнула йому в очі. Вона добре знала цей його погляд – він означав, що детектив міркує над справою, спираючись на ті дані, що вона йому повідомила. А отже, вона має бути поряд, аби відповісти на його можливі питання.

                Вони співпрацювали досить довго, аби все управління по два рази пожартувало про їхній роман, якого в реальності ніколи не було. Дебора і Джексон були просто друзями. А ще – чудовою командою однодумців, які доповнювали одне одного. За роки роботи пліч-о-пліч они напрацювали власний метод «мозкових штурмів», як це називав сам Малкольм. І зараз настав час для чергового з них.

                - Отож, Аннет вдома. Вона не пішла на роботу. В неї прорвало труби, і домовласниця із сином приїхали усунути неполадки. Усунули і поїхали. – ніби по писаному, розповідав Малкольм, а Дебора уважно слухала. – Потім до неї хтось прийшов і вони випили вина – на кухні було два брудних бокали і пляшка.

                - Інший бокал належить батькові дитини. – додала Дебора. – Ми зняли відбитки і ДНК – в базах його немає.

                - До неї прийшов її коханець, вони випили вина. І він…пішов?

                - Жодних слідів перебування в квартирі батька дитини під час вбивства. – погодилася судмедекспертка.

                - Замість нього прийшов хтось інший. – продовжив Малкольм, кивнувши Деборі. – Він застав її зненацька? Невідомо. Але перший удар був нанесений саме там… Вона відбивалася, але він потягнув її в спальню, де згвалутвав і вбив. Після цього обшукав усю квартиру, счинивши погром. Все вірно?

                - Саме так. – погодилася Дебора. – Докази свідчать саме про це. Тепер тобі лишається визначити, хто і чому це зробив, Джексоне.