Читати книгу - "Двері між світами, Veronika Bilous"

Глава 5: НЛО – це ми?

Археологічний табір. Вечір.

Коли опустилися сутінки, Бертран залишив гостей відпочивати у наметі із купою карт та “інших несподіваних даних”. Марта сиділа у наметі, розглядаючи стародавні записи, які показав їй археолог. Символи були дивними, але один уривок привернув її увагу. «Ті, що приходять із неба, не чужі. Вони були тут раніше, і вони повернуться.»

Олексій стояв позаду, дивлячись на текст.

— Це говорить про «повернення», а не про прибуття.

Марта підняла голову.

— Ти маєш на увазі, що це не про прибульців?

Олексій кивнув.

— Що, якщо всі ці контакти – це не з «ними», а з нами? З тими, ким ми станемо?

Раптом у намет увійшов Руденко, тримаючи в руках папку.

— Ну, вітаю, пане професоре. Ви офіційно стали конспірологом.

Він кинув папку на стіл.

Марта підняла одну зі сторінок.

— Що це?

Руденко хмикнув.

— Документи, які я не повинен тобі показувати.

Олексій пробіг очима звіт і зупинився.

Збіг… або ні?

Це були звіти про випадки, коли «прибульці» говорили знайомими мовами. Деякі – бездоганною латинською. Деякі – діалектами, які давно вимерли.

Один із випадків був зафіксований у Франції. Точно там, де вони вперше бачили чорний об’єкт. Що, якщо вони вже частина цього циклу? Що, якщо НЛО – це не «вони»? Що, якщо це «ми»?

Намет освітлювала слабка лампа. Марта розкладала перед собою копії стародавніх текстів, які надав Бертран. Олексій уважно вдивлявся в один із уривків. Руденко, тримаючи в руках папку із секретними звітами, сьорбав холодну каву.

— «Ті, що приходять із неба, не чужі. Вони були тут раніше, і вони повернуться.»

Олексій провів пальцем по тексту.

— Цей уривок із давньоєгипетських записів. Жреці вважали, що «небесні гості» – це не боги, а їхні власні предки, що повернулися після довгої подорожі.

Марта нахмурилася.

— Аналогічний мотив є у майя. Вони казали, що «білі боги» з'явилися після довгої відсутності. Але що, якщо це були не боги?

Руденко пирхнув.

— Що, якщо це були люди, які просто повернулися?

Олексій кивнув.

— Ми знаємо, що деякі давні цивілізації говорили про «цикли часу». У хеттських текстах згадуються «ті, хто вже жив тут раніше». А в шумерській «Книзі царів» вказано, що правителі жили «по 30 000 років», ніби вони «поверталися».

Марта відкрила ще один документ.

— А ось це – опис із середньовічної Франції. Очевидець каже, що бачив «срібний корабель», з якого вийшли люди, що говорили незнайомою, але дивно знайомою мовою.

Руденко дістав один із звітів.

— А ось вам історія з 1954 року. Випадок у Венесуелі: чоловік стверджував, що його викрали «інопланетяни», але вони говорили іспанською без акценту і питали про «війни у Європі».

Марта затримала погляд на Руденку.

— Зачекай… ти серйозно?

— Так. А ось ще одна справа – 1980 рік, США. Поліцейський зустрів «прибульця», який випитував його про політичну ситуацію. Говорив чистою англійською.

Олексій відкрив новий текст.

— А тепер уявіть, що це не «вони», а «ми». Ми просто навчилися рухатися через щось, що поки не розуміємо.

Руденко сьорбнув каву.

— Добре, це офіційно стає моєю улюбленою теорією. Тепер я можу сказати, що всі урядові звіти про НЛО – це просто погано організовані подорожі в часі.

Марта поглянула на Олексія.

— Якщо це правда, то вони вже знають нашу історію. Бо вони її частина.

Руденко розкинувшись на розкладушці, завівши руки за голову раптом спитав

— Слухайте, а що як ми не перші?

Олексій та Марта підняли голови.

— Що?

Руденко перевернувся на бік, опершись на лікоть.

— Ну, дивіться. У нас є мегаліти, які не мають бути тут. Є написи, які ти читаєш, хоч не повинен. Є «НЛО», які поводяться так, ніби вони не з іншої планети, а з іншого… я не знаю… сеансу реальності.

Він ковтнув води й продовжив:

— Що, якщо це вже було? Що, якщо ми – не перші розумні істоти на цій планеті, а просто… нова спроба?

Марта розширила очі.

Тому що вона щойно читала про це. Марта відкрила планшет.- «Сільурійська гіпотеза: Чи могла існувати розвинена цивілізація на Землі мільйони років тому?»

Олексій узяв планшет і пробіг очима текст.